Консультації для педагогів
Гра як основна діяльність дитини
Гра посідає чільне місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Враховуючи неоціненну роль гри у житті дошкільника, необхідно детально розглянути це питання. Наголосимо, що завдання і зміст ігрової діяльності визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера "Культура", субсфера "Світ гри"), чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля", "Дитина в дошкільні роки", "Зернятко".
Проблема гри широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В. Менджерицької, Л.П.Усової, А.І. Сорокіної, Р.І. Жуковської, В.Г. Нечаєвої та інших авторів-класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В. Артемової, у багатьох статтях педагогів-практиків і методистів, які друкуються у журналах "Дошкільне виховання", "Палітра педагога" та інших педагогічних виданнях.
Незважаючи на це організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі потребує істотного вдосконалення. Вона так і не посіла належного місця в житті дітей, що пояснюється недооцінкою педагогами її ролі в різнобічному розвитку дошкільнят. У багатьох групах не створено належного ігрового середовища, недостатньо уваги приділяється формуванню в дітей уявлень про навколишній світ, їхнім самодіяльним іграм. Підпорядкування гри завданням навчання завдає вихованцям подвійної шкоди: призводить до вилучення самодіяльних ігор з життя дитячого садка, знижує пізнавальну мотивацію, що є основою формування навчальної діяльності. Майже зовсім випала з поля зору вихователів важливість формування ігрових умінь у дітей. Іноді час, відведений на ігрову діяльність, використовується для навчальних занять, гурткової роботи, підготовки до свят, ранків тощо.
Щоб усунути ці недоліки, необхідно подбати про доцільну організацію ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі. При цьому варто пам'ятати, що гра як специфічна діяльність не однорідна, кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини.
Умовно виділяють три класи ігор:
1) ігри з ініціативи дитини (творчі);
2) ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (дидактичні, рухливі);
3) народні ігри (створені народом).
Розглянемо кожний з цих видів.
Творчі ігристановлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми.
Значна частина творчих ігор — це сюжетно-рольові ігри"в когось" або "в щось". Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра — не справжнє життя, малюки тим часом по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу. Насичена яскравими емоційними переживаннями, сюжетно-рольова гра залишає в свідомості дитини глибокий слід, який позначається на її ставленні до людей, їхньої праці, взагалі до життя. До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.
Різновид творчої ігрової діяльності — театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Ключові поняття театралізованої діяльності: сюжет, сценарій, гра за сюжетом літературного твору, театралізація, казка-переказ. Любов Артемова поділяє театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.
У режисерській грідитина як режисер і водночас "голос за кадром" організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.
Ігри-драматизаціїстворюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій — вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.
Ще один вид — конструкторські ігри(у літературі їх інколи помилково називають конструктивними). Ці творчі ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки тощо), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або за завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі.
При всій різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.
Ігри з правилами.Ці ігри дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони дуже важливі для фізичного та розумового розвитку, виховання характеру й волі. Без таких ігор у дитячому садку важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов'язково мають враховувати вимоги сучасності.
За змістом та способами ведення ігри з правилами поділяють на дві групи: дидактичні та рухливі.
Дидактичні ігрисприяють, головним чином, розвиткові розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення. Зауважимо: хоча дидактична гра — ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Гра захоплюватиме дитину лише в тому разі, якщо даватиме радість і задоволення.
Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника).
Рухливі ігриважливі для фізичного виховання дошкільнят, оскільки сприяють їхньому гармонійному розвитку, задовольняють потребу малюків у русі, сприяють збагаченню їхнього рухового досвіду. За методикою Едуарда Вільчковського з дітьми дошкільного віку проводять два різновиди рухливих ігор — сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри).
В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Рухи, які виконують діти під час гри, тісно пов'язані із сюжетом. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила.
Ігрові вправихарактеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів, досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).
Оскільки ігрові вправи та сюжетні ігри застосовуються в усіх групах дошкільних закладів, організація і методики їх проведення мають багато спільного. Оптимальні умови для досягнення позитивних результатів у розвитку рухів дошкільнят — поєднання конкретних рухових завдань у формі ігрових вправ та сюжетних ігор, під час яких рухи, засвоєні дітьми раніше, вдосконалюються. За ступенем фізичного навантаження розрізняють рухи великої, середньої та малої рухливості.
У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців.
Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри:городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.
Народні ігри— це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народноюіграшкою тощо). Вони — невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.
У народних іграх відображається життя людей, їхній побут, національні традиції, вони сприяють вихованню честі, сміливості, мужності тощо. З цією метою дітям пропонують розпитати в своїх мам, тат, бабусь та дідусів, в які ігри вони грали у дитинстві. Розрізняють індивідуальні, колективні, сюжетні, побутові, театралізовані ігри та рухливі ігри-забави.
Особливо популярні серед дітей ігри без певного сюжету, побудовані на ігрових завданнях, які містять багато пізнавального матеріалу (ігри "Палички-виручалочки", "Хлібець", "Піжмурки", "Квач", "Гуси-гуси", "Диби-диби" тощо). У цих іграх від дитини вимагається швидка та правильна реакція.
Особливе місце в житті дітей посідає народна іграшка. її простота, виразність і доцільність відіграють неабияку роль у розумовому, моральному, естетичному розвиткові дитини. Українську народну іграшку характеризують ритмічність форм, декоративність розпису, орнаментальність, яскравість, стриманість у доборі кольорів. Це — дзвінкоголосі свистульки, фігурки людей, тварин, птахів, ляльки, каталки з різноманітного матеріалу. Добираючи іграшки для дітей, слід виходити з того, наскільки вони відображають національний колорит, сприяють активності й самодіяльності дітей, розширенню їхнього світогляду.
Для організації ігор важливо створити предметно-ігрове середовище. Вихідна вимога — розвивальний характер та відповідність таким принципам, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення); універсальність предметно-ігрового середовища, щоб діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, II змісту, перспектив розвитку; системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.
До складу предметно-ігрового середовища входять: велике організуюче ігрове коло, ігрове обладнання, іграшки, різноманітна ігрова атрибутика, ігрові матеріали. Всі ці ігрові засоби знаходяться не в абстрактному просторі, а в ігровій кімнаті, спортивній залі, на майданчику. В інтер'єрі не повинно бути нічого зайвого, всі ігрові засоби мають бути безпечними для дітей.
Для проведення ігор створюються ігрові осередки: загальний набір різних видів іграшок); драматичний (комплекти обладнання, нескладні декорації, елементи вбрання та костюми для ігор-драматизацій, інсценівок); для настільних та будівельних ігор(конструктори: дерев'яні, пластмасові, металеві, коробки, колодки та інші матеріали, знаряддя та допоміжне обладнання). Усе обладнання має бути зручним та легко трансформуватися. Діти можуть самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої.
Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими. І не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.
Усі іграшки можна умовно поділити на три типи:
1) готові іграшки (автомобілі, літаки, ляльки, різні тварини тощо);
2) напівготові іграшки (кубики, картинки, конструктори, будівельний матеріал тощо);
3) матеріали для створення іграшок (пісок, глина, дріт, шпагат, картон, фанера, дерево).
За допомогою готових іграшокдітей ознайомлюють з технікою, навколишнім середовищем, створюють певні образи. Граючись ними, діти відтворюють свої враження, переживають яскраві почуття, активізують уяву дітей, коригують зміст ігор.
Напівготові іграшкивикористовуються переважно з дидактичною метою. Маніпуляції з ними потребують активізації розумової діяльності, для виконання поставлених педагогом завдань: розташувати кубики за розміром, у порядку збільшення та зменшення, підібрати пару до картинки, скласти з деталей конструктора якусь будівлю тощо.
Матеріал для створення іграшокдає великі можливості для розвитку творчої уяви дітей. Так, залежно від віку, вони будують з піску пароплави, будинки, автомобілі, з гілочок, зібраних на прогулянці, "розбивають" у пісочнику невеликий садочок, ліплять посуд, тварин з глини. З обрізків дерева, шпагату, кольорового паперу виходить гарний, прикрашений прапорцями автомобіль тощо.
Бажано комбінувати всі три типи іграшок, адже це дуже розширює можливості для творчості.
До особливої групи відносимо театральні іграшки та костюмидля різних персонажів, атрибути,які доповнюють створені образи. Це театрально-ігровий матеріал (іграшки, ляльки, площинні фігури, пальчикові персонажі), елементи костюмів (головні убори, різні капелюшки, комірці, манжети тощо). У дитячих садках активно використовуються персонажі-ляльки, декорації, виготовлені вихователями й дітьми власноруч.
Шляхи оптимізації рухової діяльності дошкільнят в умовах ДНЗ
Завдання та зміст фізичного виховання в дошкільному закладі визначаються вимогами Базового компонента дошкільної освіти в Україні, програмою розвитку «Дитина». Організація фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі здійснюється відповідно до інструктивно-методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України щодо організації фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному закладі від 16.08.2010 № 1/9-563.
Зміцнення здоров'я, удосконалення роботи всіх фізіологічних систем дитячого організму, набуття рухового досвіду забезпечується цілим комплексом за гартувальних процедур та різноманітними формами роботи з фізичного виховання.
Ми повинні прагнути, щоб діти отримували задоволення від самої рухової діяльності, діставали насолоду від виконання фізичних вправ і досягнутих результатів у власному фізичному вдосконаленні.
Загальновідомим є твердження науковців у галузі фізіології, що однією з особливостей розвитку дитини-дошкільника є її природна потреба в русі. Відомий російський лікар М. Амбодік іще в ХYІІІ ст. наголошував: «Недостатність у рухах тіла є основною причиною повільного народження дитячого тіла. Нерухоме перебування на одному місці будь-якій людині, а особливо малюкам, заподіює велику шкоду. Тіло без руху подібне до стоячої води, що пліснявіє, псується і гине».
Розрізняють довільну рухову активність, що проявляється в процесі самостійної рухової діяльності дітей, та цілеспрямовану – в процесі проведення організованих форм роботи фізичного виховання, де рухова активність нормується за обсягом та інтенсивністю рухів, а також за тривалістю рухового компонента в режимі дня. Обсяг, зміст і моторна щільність довільної та цілеспрямованої рухової активності дітей під час перебування їх у дитсадку становлять руховий режим дошкільного навчального закладу.
За результатами досліджень Е. Вільчковського, встановлено норми оптимального рухового режиму з урахуванням функціональних потреб дитячого організму та пори року: влітку – 18-20 тис. кроків на день, восени – 15- 16,5; взимку – 16,5 – 18 та навесні – 16 – 17,5.
За твердженням О Сударєва, гігієнічною нормою є такі величини рухової активності, які повністю задовольняють біологічну потребу в русі, відповідають функціональним можливостям організму, сприяють зміцненню здоров'я дітей та їхньому гармонійному розвитку. За його визначенням, стан організму при нормі рухової активності характеризується такими показниками:
- добра резистенція до негативних впливів з боку зовнішнього природного середовища;
- низький рівень захворюваності;
- високий рівень функціональних можливостей;
- адекватність реакцій на фізичні навантаження;
- висока фізична працездатність;
- помірні енергетичні затрати при м’язовій діяльності;
- рівномірність у розвитку основних рухових якостей.
У період дошкільного дитинства вкрай актуально розвинути в дітей такі
фізичні якості, як спритність, сила й витривалість. Здорову дитину легше виховувати, вона швидше оволодіває необхідними вміннями та навичками, краще пристосовується до змін навколишніх умов. І якщо враховувати анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на розвиток дитячого організму.
Недостатність рухової діяльності, навпаки, призводить до кволості, ослаблює організм і його стійкість до різних захворювань. Малорухливість (гіподинамія) негативно позначається на розумовому розвитку, знижує працездатність. це свідчить про тісний взаємозв'язок розумового та фізичного розвитку.
Щоденне виконання фізичних вправ, участь у рухливих іграх, тривалі прогулянки є необхідною умовою створення оптимального рухового режиму, який відповідав би біологічній потребі організму дитини. Фізичні вправи з дошкільнятами треба проводити за певною системою.
На початку дня після сну дитина має виконати ранкову гімнастику,що має оздоровлювальний вплив, особливо якщо вона проводиться на свіжому повітрі. Щоб уникнути одноманітності і постійно підтримувати у дітей інтерес до рухової діяльності, доцільно проводити ранкову гімнастику не лише в традиційній, а й в інших формах, як от:
- рухливі ігри;
- оздоровчі пробіжки;
- вправи на тренажерах (бігова доріжка, дитячий еспандер, диск «Здоров'я» тощо);
- комплекс музично-рухових вправ;
- вправи на смузі перешкод.
Неабияке значення для оптимізації рухового режиму дошкільників має і гімнастика після денного сну. У молодших дошкільників гімнастику після сну доцільно проводити за методикою відомого експерта з фізичного виховання М. Єфименка. Діти ж старшого дошкільного віку після розминки у ліжках повинні виконати самомасаж, вправи на доріжках «Здоров'я», можуть повправлятися на тренажерах під керівництвом вихователя.
Гімнастика після сну обов’язково має містити:
- коригуючі вправи, спрямовані на профілактику плоскостопості та порушень постави;
- вправи гімнастики «хатха -йоги».
У комплексі гімнастики після сну фізичні вправи обов’язково повинні поєднуватись із загартувальними процедурами.
Однак найсуттєвіше значення для створення повноцінного рухового режиму має прогулянка. Щодня під час прогулянки вихователі повинні проводити фізкультурні комплекси з дітьми. У ті дні, коли у групах передбачене фізкультурне заняття, яке проводить вихователь з фізичного виховання, фізкультурні комплекси повинні мати менш інтенсивний характер.
Фізкультурний комплекс обов’язково містить:
- оздоровчий біг;
- рухливі ігри та фізичні вправи;
- індивідуальну роботу з розвитку рухів.
Оздоровчий біг діти повинні виконувати щодня. Крім прогулянки він доцільний під час :
- ранкової гімнастики;
- фізкультурних занять.
Для оптимізації рухового режиму важливе місце мають фізкультурні заняття. Вони проводяться вихователем з фізичного виховання двічі на тиждень у кожній віковій групі. Крім традиційних застосовують такі види занять з фізкультури:
- ігрові;
- заняття-тренування;
- сюжетно-ігрові;
- заняття на спортивних комплексах та тренажерах;
- заняття-заліки (поквартальні ігрові діагностичні заняття);
- заняття із серії «Піклуюся про своє здоров'я»;
- заняття, що будуються на танцювальному матеріалі.
Важливе значення у роботі з дітьми мають спортивні свята та розваги.Вони піднімають настрій, збадьорюють дітей, сприяють удосконаленню їхніх рухових навичок. Їх доцільно проводити систематично:
- День здоров'я – раз на місяць;
- Тиждень здоров'я – тричі на рік;
- спортивні свята – тричі на рік;
- ігри-змагання між вихованцями груп – двічі на рік.
Щодня під час проведення різних видів фізкультурно-оздоровчої роботи слід навчати дітей елементів ігор спортивного характеру, як от:
- бадмінтон;
- городки;
- баскетбол;
- волейбол;
- футбол;
- хокей.
Безперечно, ефективність всієї фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному закладі насамперед зумовлюється творчим підходом педагогічного колективу. Тут неприпустимі формалізм, механічне бездумне використання методики і чужого досвіду. Дуже важливо систематично аналізувати ефективність рухового режиму, його вплив на фізичний розвиток і стан здоров'я дітей, своєчасно вносити корективи, виправляти упущення. Така цілеспрямована робота всього колективу дошкільного закладу в співдружності з сім'єю – запорука успіху в справі виховання і розвитку дошкільнят.
Рекомендації щодо календарно-тематичного планування освітнього процесу у ДНЗ
Для успішного здійснення завдань дошкільної освіти вирішальною має стати практика визнання пріоритету дитячого буття, за якої в центрі уваги є дитина з її природними нахилами, можливостями, прагненнями, інтересами тощо. Щоб забезпечити гармонійну єдність процесів виховання і навчання, спрямовану на розвиток і саморозвиток дітей, необхідне цілеспрямоване, раціональне планування. З цією метою було підготовлено інструктивно-методичний лист «Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі» Міністерства освіти і науки України від 01.10.2002 р. № 1/9-434.
Планування навчально-виховної роботи в різних вікових групах дошкільного закладу має відповідати низці сучасних вимог:
• орієнтуватися на пріоритетні потреби сьогодення у забезпеченні належної якості розвитку, вихованості і навченості дитини дошкільного віку;
• забезпечувати право дитини на реалізацію свого природного потенціалу, її основних життєвих тенденцій до самореалізації, саморозвитку і самозбереження;
• забезпечувати право педагога на свободу вибору під час визначення форми планів, напряму та змісту власної педагогічної діяльності;
• спиратися на досягнення психологічної, педагогічної та інших наук, передового педагогічного досвіду;
• органічно поєднувати формування базису особистісної культури дошкільника з національною культурою українського народу, культурними надбаннями попередніх поколінь і світової культури;
• здійснюватись на засадах доцільності, помірності, відповідності обраній стратегії та державній програмі; враховувати міжпредметні, інтегративні зв'язки, досягаючи взаємопроникнення і логічного підпорядкування всіх складових плану під час вибору тематики різних форм роботи з дітьми, визначення ускладнень змісту і методики їх проведення.
Плануючи свою роботу, педагогам-вихователям різних вікових груп, музичним керівникам, інструкторам з фізичного виховання, вихователям з образотворчої діяльності та іншим фахівцям – важливо враховувати вимоги Базового компонента дошкільної освіти, чинних програм розвитку, навчання і виховання дітей; завдання та зміст заходів, закладених в річному плані роботи дошкільного навчального закладу.
При цьому слід забезпечити взаємозв'язок перспективного і поточного планування. Це дасть можливість поетапно реалізувати намічені цілі, конкретизуючи їх у певних формах роботи, освітніх завданнях до них.
Перспективне планування навчально-виховної роботи педагога – це прогнозування його освітньої діяльності на значну часову перспективу (від 1 місяця до 1 року), в якому фахівець передбачає власну систему педагогічних заходів, їх розподіл у часі, послідовність проведення. Воно допомагає вихователю надати педагогічному процесу в певній групі дітей більшої визначеності, цілеспрямованості, системності, забезпечити його поетапність.
Його результатом є перспективні плани, які складаються у довільній формі (текстовій або графічній).
На місячну перспективу доцільно планувати сітки занять (зазначається розділ програми, тема і основна мета занять) і окремі види, форми роботи: ранкова гімнастика та гімнастика після денного сну (по 2 комплекси на місяць з визначенням ускладнень до кожного комплексу за тиждень); загартувальні заходи (назва, норми); робота з батьками вихованців конкретної вікової групи (загальні форми цієї роботи, теми, терміни проведення).
До перспективних планів належать також сітки ігрової, трудової діяльності, вивчення фізичних вправ, проведення свят, розваг тощо, які педагог укладає на різний термін. Зокрема, перспективні сітки проведення свят, розучування рухливих, музичних ігор зручно розробляти на весь навчальний рік; перспективні плани проведення розваг – на квартал чи півріччя; плани розучування фізичних вправ, музично-ритмічних рухів, творів для слухання музики і співів, уключення вправ до різних форм роботи з фізичного виховання, організації підготовчої роботи і проведення творчих ігор, праці в природі, господарсько-побутової, ручної праці (колективно чи підгрупами), систематичних спостережень в природі та довкіллі – на місяць або квартал. Запропоновані види перспективних планів (крім сіток проведення свят і розваг) не є обов’язковими. Вони служать допоміжним документом під час календарного планування і розробляються педагогами залежно від потреб, продиктованих конкретними умовами освітнього процесу, та власних творчих задумів практиків.
Оптимізувати педпроцес, допомогти вихователям (особливо молодим фахівцям) оволодіти навичками дієвого планування можуть перспективні плани за видами і формами організації дитячої діяльності, які особисто розробляються для різних вікових груп чи відбираються з кращого досвіду вихователями-методистами дошкільних закладів.
Поточне (календарно-тематичне) планування являє собою розподіл у часі на перспективу програмових завдань, тематичних взаємозв'язків у різних організаційних формах роботи з дітьми, передбачає застосування адекватних засобів, методів і прийомів навчально-виховної роботи залежно від вікових та індивідуальних особливостей дітей, етапу навчання, матеріальної бази, сезону, поточних календарних свят, громадських подій тощо у продуманій послідовності і раціональному поєднанні.
Результатом цього процесу є календарний план – один з видів ділової педагогічної документації, що складається вихователем як модель його персональної освітньої діяльності з певною групою дітей – неповторних особистостей на найближчий часовий відрізок.
Поточні (календарні) плани складаються на основі перспективних і також можуть мати довільну текстову форму або вкладатись у графічну схему (таблицю).
Найбільш поширеним є календарне планування роботи вихователя на один-два дні за наявності перспективної сітки занять на місяць, сіток ігрової, трудової діяльності тощо (за потреби), що дає можливість більш гнучко, ситуативно розподіляти програмні завдання. Вихователям-початківцям рекомендується складати персональні плани на один-два тижні для того, щоб краще бачити перспективу, якщо спостереження і аналіз їх роботи з боку завідувача та методиста дошкільного закладу доводять потребу такої вимоги.
Навчально-виховну роботу вихователів на щодень доцільно планувати з використанням різних підходів: за основними режимними моментами першої і другої половини дня, за видами дитячої діяльності та формами роботи педагога з дітьми тощо (див. додатки 1,2). Педагоги мають право використовувати і особисті раціональні підходи до планування освітнього процесу в групі. Важливо, щоб у розробці планів брали участь обидва вихователі.
Для планування за будь-якою схемою та за будь-якими підходами пропонуються такі форми запису до планів:
• занять: розділ програми, тема, програмові завдання (навчальні, розвивальні, виховні), матеріал та обладнання, хід у вигляді плану (молодим спеціалістам доцільно планувати хід занять у більш розгорнутій формі);
• ігор: назва, мета, атрибути, обладнання та інвентар, дозування, за потреби – ускладнення, основні прийоми керівництва;
• дитячої праці: вид праці, форма організації (чергування, доручення, колективна праця), зміст трудових завдань, мета, інвентар, основні прийоми проведення;
• спостережень, цільових прогулянок, екскурсій: об'єкт, мета, матеріал, перелік основних питань і завдань дітям;
• прогулянок-походів за межі дитячого садка: кінцевий пункт, спосіб пересування, тривалість, мета, інвентар, хід у формі плану-схеми з визначенням місць, тривалості і змісту відпочинку;
• самостійної діяльності дітей (рухової, художньої): назва форми роботи, матеріал та обладнання, за потреби – прийоми прямого керівництва;
• бесід (колективних, з підгрупами): тема, мета, запитання дітям, використані художні твори тощо.
• розваг (фізкультурних, музичних, літературних): вид розваги, тема (сценарій складається окремо, зокрема музкерівником чи інструктором з фізвиховання);
• індивідуальної роботи з дітьми: розділ програми чи напрям освітньої роботи, імена дітей, мета, завдання дітям, матеріал (інвентар);
• індивідуальної роботи з батьками: форма роботи, імена дітей, з батьками яких ця робота планується, тема, мета.
Доречно взяти за правило: під час складання календарних планів роботи уникати як багатослів'я, так і надмірного лаконізму; натомість використовувати чіткі і конкретні формулювання, які допоможуть зробити план дієвим, змістовним.
Музичні керівники, інструктори з фізичного виховання, вихователі з образотворчої діяльності та інші спеціалісти певного профілю свої плани освітньо-виховної роботи розробляють для кожної вікової групи окремо, на період від 1–2 тижнів до 1 місяця. У них вони відображають різні форми роботи з дітьми: заняття, індивідуальна робота, свята і розваги та інші, зумовлені особливостями змісту професійної діяльності фахівців.
Заняття з фізичної культури та образотворчої діяльності плануються на обраний педагогом відрізок часу з обов’язковим визначенням для кожного заняття дати проведення, програмових завдань, обладнання, інвентарю (матеріалів), перебігу заняття (зазначити послідовний перелік етапів заняття, завдань дітям, дозування, способи організації дітей, основні методи і прийоми роботи педагога з вихованцями (Додаток 3). Музичні заняття можна планувати за такою самою схемою. Практика свідчить і про раціональність помісячного планування програмового матеріалу до занять, що значно заощаджує час досвідченого педагога, вивільняє його для практичної роботи з дітьми. При цьому муз-керівник один раз на початку місяця визначає всі завдання з навчання дітей слухання музики, співів, музично-ритмічних рухів, гри на музичних інструментах, розвитку пісенної, музично-ігрової, танцювальної творчості та відбирає потрібний програмовий репертуар до кожного виду дитячої музичної діяльності, який буде опрацьовуватись на заняттях упродовж цього місяця (Додаток 4). З метою відображення періодичності подання репертуару з кожного виду музичної діяльності відповідно до етапів його розучування (первинне ознайомлення, поглиблене розучування, закріплення) та складності музичного твору треба у графі «Примітки» навпроти кожного твору зазначати кількість занять, відведених для його опрацювання.
Індивідуальну роботу з дітьми фахівці вузького профілю також планують для кожної вікової групи з перспективою на кілька днів у міру проведення занять, свят, розваг та підготовки до них, передбачаючи: з ким із дітей, з якою метою буде проведено цю роботу, які завдання пропонуються для вправляння дітей, які атрибути, матеріали, обладнання будуть використані.
Свята і розваги (фізкультурні, музичні, літературно-музичні) зазвичай плануються як окремий розділ чи додаток до річного плану роботи дошкільного закладу. Проте плани цих заходів мають бути у кожного спеціаліста, відповідального за цей напрям. Найзручнішою формою таких планів є графічна. Тут варто зазначити місяць, числа проведення, види і теми дозвіль, вікові групи; у графі «Примітки» педагог робить записи про можливі зміни в строках, тематиці, підготовчу роботу тощо (Додаток 5). Сценарії дозвіль розробляються окремо.
Важливо узгоджувати зміст особистих планів спеціалістів з планами роботи вихователів.
Освітній процес з дітьми, які обслуговуються психологічною службою дошкільного навчального закладу, здійснюється за індивідуальними планами практичного психолога (річним, місячним), затвердженими керівником дошкільного закладу і узгодженими з місцевим органом управління освітою (районним (міським) центром практичної психології і соціальної роботи). Зміст і форму складання цих планів визначено у Положенні про психологічну службу системи освіти України від ЗО. 12.99 р. № 922/4215 та листом Міністерства освіти і науки України щодо планування діяльності. ведення документації і звітності усіх ланок психологічної служби системи освіти України від 27.08.2000 р. № 1/9-352. Ці плани бажано складати, відображаючи основні види діяльності психологів (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика) у напрямі консу