DytSadok.info

Поради для батьків

ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРО КОМАНДУ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДИТИНИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ

про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі дошкільної освіти

І. Загальні положення

1. Це Положення визначає основні принципи, завдання та функції, а також порядок організації діяльності команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами (далі— Команда супроводу), які здобувають освіту в умовах інклюзивного навчання в закладах загальної середньої та дошкільної освіти.

2. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: індивідуальна навчальна програма - документ (частина ІПР), який окреслює коло знань, умінь та навичок, що підлягають засвоєнню з кожного окремого навчального предмету у процесі навчання у закладі загальної середньої освіти з метою реалізації індивідуальної освітньої траєкторії дитини з особливими освітніми потребами (далі дитини з ООП). Містить перелік тем матеріалу, що вивчається, рекомендації щодо кількості годин на кожну тему, час, відведений на вивчення всього курсу; індивідуальний освітній план — документ (частина ІПР), що визначає послідовність, форму і темп засвоєння дитиною з ООП у закладі дошкільної освіти компонентів освітньої програми з метою реалізації її індивідуальної освітньої траєкторії. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених в Законі України “Про освіту1’.

3. Персональний склад Команди супроводу затверджується наказом керівника закладу освіти, в якому здобувають освіту діти з ООП.

4. Команда супроводу дитини з ООП співпрацює з ІРЦ з питань надання корекційно-розвиткових послуг та методичного забезпечення її діяльності.

5. Заклад освіти на підставі Примірного положення про команду психологопедагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти розробляє власне положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами.

II. Склад учасників Команди супроводу

1. Склад Команди супроводу визначається з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП.

2. До складу Команди супроводу дитини з ООП входять: У закладі загальної середньої освіти: постійні учасники: директор або заступник директора з навчальновиховної роботи, вчитель початкових класів (класний керівник), вчителі, асистент вчителя, практичний психолог, соціальний педагог, вчительдефектолог (з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП), вчите ль-реабілітолог та батьки або законні представники (далі - батьки) дитини з ООП тощо; залучені фахівці: медичний працівник закладу освіти, лікар, асистент дитини, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей тощо.

У закладі дошкільної освіти: постійні учасники: директор або вихователь-методист, вихователь, асистент вихователя, практичний психолог, соціальний педагог, вчительдефектолог (з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП), вчитель-реабілітолог та батьки дитини з ООП тощо; залучені фахівці: медичний працівник закладу освіти, лікар, асистент дитини, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей тощо. ІП.

Принципи діяльності Команди супроводу

1. Основними принципами діяльності Команди супроводу є: повага до індивідуальних особливостей дитини з ООП; дотримання інтересів дитини з ООП, недопущення дискримінації та порушення її прав; командний підхід; активна співпраця з батьками дитини з ООП, залучення їх до освітнього процесу та розробки ІПР; конфіденційність та дотримання етичних принципів; міжвідомча співпраця.

IV. Завдання Команди супроводу

Команда супроводу виконує наступні завдання: збір інформації про особливості розвитку дитини, її інтереси, труднощі, освітні потреби на етапах створення, реалізації та моніторингу виконання ІПР; визначення напрямів психолого-недагогічних та корекційно-розвиткових послуг, що можуть бути надані в межах закладу освіти на підставі висновку ІРЦ, та забезпечення надання цих послуг; розроблення ІПР для кожної дитини з ООП та моніторинг її виконання з метою коригування та визначення динаміки розвитку дитини; надання методичної підтримки педагогічним працівникам закладу освіти з організації інклюзивного навчання; створення належних умов для інтеграції дітей з ООП в освітнє середовище; проведення консультативної роботи з батьками дітей з ООП щодо особливостей їх розвитку, навчання та виховання; проведення інформаційно-просвітницької роботи у закладі освіти серед педагогічних працівників, батьків і дітей з метою недопущення дискримінації та порушення прав дитини, формування дружнього та неупередженого ставлення до дітей з ООП.

V. Основні функції учасників Команди супроводу * Адміністрація закладу освіти (директор або заступник директора з навчально-виховної роботи/вихователь-методист): формування складу Команди супроводу; призначення відповідальної особи щодо координації розроблення ІПР; організація роботи Команди супроводу; контроль за виконанням висновку ІРЦ; залучення фахівців (в тому числі фахівців ІРЦ) для надання психологопедагогічних та корекційно-розвиткових послуг дітям з ООП; контроль за виконанням завдань учасниками Команди супроводу своїх функцій; розроблення спільно з іншими учасниками Команди супроводу Індивідуального навчального плану дитини з ООП; залучення батьків дитини з ООП до розроблення і погодження ІПР; оцінка діяльності педагогічних працівників, залучених до реалізації ІПР; моніторинг виконання ІПР. Практичний психолог: вивчення та моніторинг психічного розвитку дитини з ООП; психологічний супровід дитини з ООП; надання корекційно-розвиткових послуг дитині з ООП згідно з ІПР;1 надання рекомендацій, консультацій та методичної допомоги педагогічним працівникам закладу освіти у роботі з дитиною з ООП; консультативна робота з батьками дитини з ООП; просвітницька робота щодо формування психологічної готовності в учасників освітнього процесу до взаємодії в інклюзивному середовищі. Соціальний педагог: соціально-педагогічний патронаж дитини з ООП та її батьків; виявлення соціальних проблем, які потребують негайного вирішення, при потребі, направлення до відповідних фахівців з метою надання допомоги; вивчення соціальних умов розвитку дитини з ООП; Проведення корекційно-розвиткових занять практичним психологом, вчителем-дефектологом здійснюється відповідно до чинного законодавства. соціалізація дитини з ООП, адаптація її у новому колективі; інформування дитиниз ООП та ЇЇ батьків про мережу закладів позашкільної освіти, залучення дитини до участі в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей; надання рекомендацій учасникам освітнього процесу щодо шляхів ефективної інтеграції дитини з ООП в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі, подолання особистісних, міжособистісних конфліктів; захист прав дитини з ООП, за відповідним дорученням представлення її інтересів у відповідних органах та службах. Вчителі-дефектологи (вчитель-логопед, сурдопедагог, тифлопедагог, олігофренопедагог), вчитель-реабілітолог: надання корекційно-розвиткових послуг дитині з ООП, згідно ІПР; моніторинг досягнень у відповідній сфері розвитку дитини, згідно ІПР; надання рекомендацій педагогічним працівникам щодо особливостей організації освітнього процесу, реалізації корекційно-розвиткових цілей в процесі навчання, технології для досягнення кінцевих цілей навчання, визначених в ІПР та застосування адаптацій (модифікацій); консультативна робота з батьками дитини з ООП; Вчитель початкових класів (класний керівник), вчителі предметів/вихователь: забезпечення освітнього процесу дитини з ООП з урахуванням особливостей її розвитку та ІПР; підготовка інформації для учасників засідання Команди супроводу про особливості навчально-пізнавальної діяльності дитини з ООП, її сильні сторони та потреби, результати виконання дитиною навчальної програми/освітнього плану; участь у підготовці індивідуального навчального плану дитини з ООП; розробка індивідуальної навчальної програми в закладі загальної середньої освіти та індивідуального освітнього плану в закладі дошкільної освіти; визначення спільно з іншими педагогічними працівниками рівня досягнення кінцевих цілей навчання, передбачених ІПР; створення належного мікроклімату в колективі; «Ф надання інформації батькам про стан засвоєння навчальної програми/освітнього плану дитиною з ООП. Асистент вчителя/вихователи: спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів та потреб; участь в організації освітнього процесу дитини з ООП; участь у розробці ІПР; участь у підготовці індивідуального навчального плану та індивідуальної навчальної програми/індив і дуального освітнього плану (для закладів дошкільної освіти); адаптація освітнього середовища, навчальних матеріалів відповідно до потенційних можливостей та з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини з ООП; оцінка спільно з вчителем/вихователем рівня досягнення кінцевих цілей навчання, передбачених ІПР; підготовка інформації для учасників засідання Команди супроводу за результатами спостереження за дитиною щодо її індивідуальних особливостей, інтересів та потреб; надання інформації батькам, педагогічним працівникам щодо особливостей розвитку дитини з ООП. Батьки дитини з ООП: доведення інформації про дитину (стиль, спосіб навчання, успіхи, труднощі у виконанні домашніх завдань); прийняття участі у роботі Команди супроводу, в тому числі залучення до складання ІПР; створення умов для навчання, виховання та розвитку дитини. Медичний працівник закладу освіти: інформування учасників Команди супроводу про стан здоров’я дитини та її психофізичні особливості; за необхідністю, здійснює збір додаткової інформації від батьків, закладу охорони здоров’я щодо стану здоров’я дитини.

VI. Організація роботи Команди супроводу

1. Загальне керівництво Командою супроводу дітей з ООП покладається на директора або заступника директора з навчально-виховної роботи/вихователяметодиста, який несе відповідальність за виконання покладених на Команду завдань та розподіл функцій між її учасниками.

2. Робота Команди супроводу здійснюється в межах основного робочого часу працівників.

3. Однією з організаційних форм діяльності Команди супроводу є засідання її учасників, яке проводиться не менше трьох разів протягом навчального року. За потреби скликаються позачергові засідання. Ініціювати позачергове засідання Команди супроводу може будь-хто з її учасників.

4. Головою засідання Команди супроводу є директор або заступник директора з навчально-виховної роботи в закладі загальної середньої освіти, вихователь-методист—в закладі дошкільної освіти.

5. Рішення засідання Команди супроводу приймаються за результатами колегіального обговорення інформації кожного її учасника відкритим голосуванням (за умови присутності на засіданні не менше 2/3 від загального складу).

6. Рішення засідання Команди супроводу оформляється протоколом, який веде секретар засідання. Протокол засідання підписується головою, секретарем та всіма учасниками засідання.

7. Секретар призначається із числа складу постійних учасників Команди супроводу.

VIL Організація надання пси ко л о го~ педагогічних та корекційнорозвиткових послуг дитині з особливими освітніми потребами

1. Відповідно до висновку ІРЦ, індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю (за наявності), результатів психолого-педагогічного вивчення дитини Команда супроводу складає індивідуальну програму розвитку дитини з ООП впродовж 2-х тижнів з моменту початку освітнього процесу. ІПР погоджується батьками та затверджується керівником закладу освіти.

2. Команда супроводу переглядає ЇПР з метою її коригування та визначення прогресу розвитку дитини у закладі загальної середньої освіти двічі на рік (у разі потреби частіше); у закладі дошкільної освіти - тричі на навчальний рік (у разі потреби частіше).

3. Відповідно до особливостей розвитку дитини з ООП Команда супроводу розробляє індивідуальний навчальний план та . індивідуальну навчальну програму в закладі загальної середньої освіти та індивідуальний освітній план в 9 f закладі дошкільної освіти.

4. Команда супроводу визначає способи адаптації (у разі необхідності модифікації) освітнього середовища, навчальних матеріалів відповідно до потенційних можливостей та з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини з ООП.

5. Надання психо лого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг здійснюється шляхом проведення індивідуальних і групових занять.

6. У разі виникнення труднощів у реалізації ІПР, Команда супроводу звертається до фахівців ІРЦ щодо надання методичної допомоги.

7. Команда супроводу формує та узгоджує з батьками розклад корекційнорозвиткових занять дитини з ООП.

8. Корекційно-розвиткові заняття згідно з ІПР проводяться педагогічними працівниками закладу освіти та (або) залученими фахівцями ІРЦ, інших установ/закладів, фізичними особами, які мають право здійснювати освітню діяльність у сфері освіти.

Аутизм. Рекомендації батькам дитини, що страждає на аутизм

Аутизм – що це за хвороба?

Важко залишатися байдужим, спостерігаючи за тим, як дитина хвора на аутизм намагається адаптуватися в швидкоплинному сучасному світі. Хоча форми подібних розладів варіюють від легких до важких, багато людей хворі на цю недугу виявляють виняткові здібності до музики чи інших видів мистецтв. Варто їх трохи підтримати і адаптація їх у суспільстві стане цілком реальною.

Аутизм не є результатом поганого виховання. Аутизм – це розлад, який виникає внаслідок порушення розвитку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії та спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з’являються у віці до 3 років.

На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

Які найбільш типові симптоми аутизму?

1. Недостатній розвиток мови, відсутність мовлення. У дітей раннього віку, як правило, спостерігаються порушення зору, мови (їм важко говорити), вони надмірно сором’язливі, часто повторюють одні й ті ж слова по кілька разів поспіль. Дитина не розуміє мову інших людей, сама не прагне розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, навіть матір'ю. У промові дитини, в основному, присутні ехолалії, дитина іноді повторює обривки елементів промови, які вона почула від інших людей або по телевізору. Дитина не розуміє складних мовних конструкцій. Дитина з аутизмом розуміє лише односкладові слова-команди: «Їж», «Сядь». Дитина не може абстрактно мислити, аналізувати і узагальнювати. Найчастіше дитина не розуміє займенників мій, твій, їх і т. д. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися "автономна мова”, "мова для себе”.

2. Дитина не сприймає навколишній світ, не реагує на події навколо нього. Батькам часом зовсім неможливо привернути увагу дитини, вона не реагує на своє ім'я і на звуки голосів мами і тата. Більш того, з часом дитина починає активно уникати спілкування, ховається, іде. Дитина не фіксує погляд на обличчі батьків, немає контакту поглядів, не обертаються на мову.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані та незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

3. Дитина з аутизмом не переносить емоційного контакту з батьками. Навіть у перші місяці життя дитина не тягне ручки, не притискається до матері, а, перебуваючи на руках у батьків, чинить опір фізичного контакту, напружує спину, намагається вирватися з обіймів батьків.

4. Дитина, що страждає аутизмом, ніколи не грає з іграшками, і навіть не виявляє до них інтересу. Гра дитини з аутизмом полягає в наборі простих рухів - вона смикає шматок одягу, крутить мотузку, смокче або нюхає частини іграшок. Ці ознаки аутизму також проявляються після досягнення дитиною віку 1 року.

5. Дитина не проявляє інтерес до інших дітей, не грає з однолітками. Аутист не проявляє інтерес до ігор дітей. На другому році життя помітно, що дитина - аутист не має навіть найпростіших ігрових навичок. Єдина гра, яку аутист може підтримувати, це прості механічні рухи "візьми - дай". При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

6. Дитина, що страждає аутизмом, не може навчитися найпростішим навичкам самообслуговування. Такій дитині часом неможливо навчитися одягатися самому, самостійно ходити в туалет, умиватися, приймати їжу і користуватися столовими приборами.

7. Дитина з аутизмом потребує постійного контролю, вона не розуміє і не може оцінити небезпеки навколишнього світу. Малюк не може переходити вулицю, тому що не сприймає рухомі машини і може постраждати. Така дитина не розуміє небезпеку, що виходить від падіння з висоти, ігри з електроприладами, гострих предметів і т.д.

8. Незважаючи на байдужість до навколишнього світу, дитина з аутизмом може дуже часто проявляти спалахи гніву і агресії. В основному, ця агресія спрямована на самого себе. Дитина до крові кусає свої руки, б'ється головою об меблі та підлогу, б'є кулаками себе по тілу і обличчю. Іноді ця агресія виникає проти інших людей, і дитина при будь-якій спробі контакту дряпає, кусає або б'є батьків. На будь-яка заборону або спробу контактувати дитина - аутист може раптово проявити нестримну агресію. Дитина не вміє відчувати почуття жалю, на прохання чи благання батьків вона не реагує, байдужа до сліз.

9. У дитини з аутизмом часто присутній синдром нав'язливих рухів - вона розгойдується стоячи або сидячи, довгий час безцільно плескає в долоні, обертає і крутить різні предмети, довгий час дивиться на світ, вогонь, вентилятор. Дитина замість гри може вибудовувати різні предмети і іграшки в акуратні ряди. Дитина може довгий час беземоційно підстрибувати, присідати.

Що можна порадити батькам і близьким дітей, що страждають аутизмом?

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище ознаки аутичного типу розвитку, то обов’язково потрібно звернутися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу. Діагноз «ранній дитячий аутизм» може бути поставлений тільки фахівцем - дитячим психоневрологом після ретельного обстеження малюка. Якщо цей діагноз дитині поставлений, то батькам потрібно визначитися з програмою подальшого навчання та розвитку малюка. Для цього важливо проконсультуватися у спеціального психолога чи корекційного педагога, які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.

Батькам потрібно набратися терпіння, твердо вірити в успіх і не втрачати надію. Сьогодні в багатьох містах відкриті спеціальні курси та школи для батьків, чиї діти страждають аутизмом.

Основою успішного подолання аутизму, є виконання в домашніх умовах та в умовах спеціальних центрів індивідуальної програми реабілітації хворої дитини. Природно, головне завдання тут лягає на плечі батьків. Тому першорядним кроком має стати ПРИЙНЯТТЯ того, що їх дитина страждає на аутизм. Адже вона не психічно хвора людина, у неї просто “інший спосіб бачення світу”, їй трохи важче висловити свої почуття. Ось тут і потрібно їй допомогти, підтримати, навчити.

При правильному, наполегливому підході до виконання лікувальної (реабілітаційної) програми діти, хворі на аутизм, показують відмінні результати і можуть значною мірою відновлюватися, адаптуватися до нормального життя. Нерідко вони володіють даром або талантом у якійсь області мистецтва або знання.

Гіперчуттєвість до звуків та дотиків, затримка мовленнєвого розвитку, неврівноваженість. Такі проблеми розвитку дітей з аутизмом постають перед батьками особливих дітей.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

Перша вікова криза припадає на вік між двома і трьома роками, коли у дитина диференціює себе з-поміжінших людей і диференціює людей на своїх і чужих. У цей період дитина починає впізнавати себе в дзеркалі і говорити про себе в першій особі. Зростання самосвідомості і прагнення до самостійності зумовлюють частоту емоційно-поведінкових розладів на цьому етапі. Прагнучи до незалежності, дитина проявляє негативізм і упертість на зауваження і заборони дорослих.

Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб дорослі ставилися до малюка дбайливо, з великим терпінням і пошаною. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки.

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

Оскільки порушення аутичного спектра є наскрізними, то позитивний вплив на розвиток дитини має відбуватися комплексно. Йдеться про те, що у центр уваги мають потрапляти моторна, емоційна і пізнавальна сфери. Щодо моторної сфери варто отримати консультацію фахівців (а особливо важливо – ще й відпрацювати певні навички), як саме допомагати дитині у цьому напрямі. Вміти: активізувати прояви дитини, виконувати вправи на перерозподіл м’язової напруги, володіти різними способами зняття напруги, сприяти гармонізації тонічної регуляції в цілому, бо саме вона є підґрунтям повноцінного психічного розвитку.

Поради дорослим з близького та далекого оточення дитини з аутизмом

Застосовуйте планомірну співпрацю дитини з дорослим для того, щоб у неї перед очима завжди був еталонний варіант, з яким вона хоча б зрідка намагалася порівняти свій виріб та інші результати своєї діяльності, а також споглядати дії, рухи дорослого, чути його роздуми. Партнерство з дитиною в різних спільних з нею справах допомагатиме заспокоїти і дати їй відчуття захищеності.

- Дотримуйтеся з переважною більшістю аутичних дітей постійного їх страхування: будьте готові їх спіймати, підхопити, підкласти руку на небезпечне місце тощо, будьте готові запобігти виникненню ситуації, що провокує фізичну самоагресію дитини. Дієвим способом зводити до мінімуму небезпечні дії дитини є їх не підкріплення вами своїми бурхливими реакціями (не лякатися, не засмучуватися, не сердитися). Пам’ятайте, що деякі діти можуть провокувати такі реакції дорослого і при цьому відчувати задоволення і радість.

- Цілеспрямовано опікайте предметну діяльність та гру дитини. У цьому зв’язку забезпечіть виважене ставлення до добору іграшок та предметів, продумуйте цілі з позиції міри їхньої складності (мають відповідати віку, можливостям та інтересам дитини), прискіпливо ставтеся до організації і керівництва дитячою діяльністю.

- Використовуйте більшу прихильність дитини з аутизмом у ставленні до предметів, ніж до людей. На цій основі опосередковано налагоджуйте діалог з ними, наприклад, через музичні інструменти, танці, спортивні ігри. Водночас налагоджуйте слухо-вокальну, слухо-рухову та зорово-рухову координацію загальної і дрібної моторики, формуйте доступний для дитини рівень здатності синтезувати їх в одній діяльності (спонукайте дитину до пошуку зліва-справа, зверху-знизу мелодійної іграшки або дорослого, який їй наспівує чи щось говорить тощо).

- Усувайте з оточення дитини все те, що може налякати її: різкі звуки (ляскання дверима, гуркотіння посудом, сварку, голосну музику); різкі зорові враження (потужні, не захищені джерела світла, раптовий рух в полі зору дитини); різкі запахи, грубі звертання тощо.

- Пам’ятайте, що погляд дорослого, звуки його голосу, наближення і торкання можуть викликати в дитини лише оборонну реакцію у вигляді різних варіантів відсторонення й уникнення (відвертання і відведення очей, небажання слухати, торкатися, вступати в будь-який контакт).

- Підтримуйте елементи спілкування, спроби вступити в контакт, реакції на звертання дорослого. При цьому всіляко враховуйте особливості їхнього здійснення дитиною, оскільки, не зважаючи на те, що дитина «ходить повз людей», вона ніколи не наштовхується на них, може заплакати, коли на неї чи при ній кричать.

- Систематично використовуйте можливості арт-терапевтичних засобів як соціально прийнятного виходу агресивності та негативних емоцій дитини з аутизмом, безпечного способу зняття напруження, зменшення страхів, агресії і жорстокості. Спільна участь в малюванні, в музичних заняттях, в елементарних спортивних іграх сприятиме формуванню відносин емпатії та взаємної підтримки.

Поради батькам дитини з аутизмом

Основним орієнтиром розвитку дитини з аутизмом має бути різноманітне, емоційно насичене спілкування з нею батьків. Батьки мають розмовляти з нею більше, аніж зі здоровою дитиною.

- Постійно стимулюйте інтерес дитини до зовнішнього світу. Зацікавлене виконання вами режимних моментів і не байдуже, лагідне ставлення до дитини, позначення емоційних станів різними звукосполученнями сприятиме емоційному «зараженню» малюка. Це, своєю чергою, поступово викликатиме в неї потребу в контакті і започатковуватиме поступову зміну дитиною свого власного емоційного (часто агресивного) стану.

- Постійно привертайте увагу дитини до своїх дій. Купаючи, одягаючи, оглядаючи тощо дитину, не мовчіть і не ігноруйте дитину, а, навпаки, постійно лагідно стимулюйте її до наслідування. При цьому пам’ятайте, що дитина здатна наслідувати лише те, що в загальній формі вона вже сама може зробити. Добре, коли мама співає, при цьому це можуть бути не тільки пісні: зважаючи на те, що діти з аутизмом краще реагують на музику, аніж на мовлення, варто мовленнєві прояви робити музичними, проспівувати ім’я дитини, свої коментарі, свої прохання, розповіді, похвалу тощо. А розмовляти з такою дитиною – спокійним (бажано навіть тихим) голосом.

- Сприяйте більш легкому проходженню дитиною моменту фізичного відриву від себе з тим, щоб запобігти прояву важких форм «почуття краю», коли дитина стає абсолютно нестриманою, некерованою, неслухняною. Постійно формуйте в малюка «відчуття краю» з тим, щоб він поступово переставав лякатися нового в навколишньому середовищі.

- Враховуйте, що поруч з байдужістю, афективною блокадою (ізоляцією) стосовно вас, можлива також симбіотична форма контакту, коли дитина відмовляється хоча б на деякий час залишатися без вас при тому, що ніколи не буває з вами лагідною.

- На всіх етапах встановлення контакту підбирайте безпечну дистанцію для спілкування і ненав’язливо демонструйте власну готовність до контакту, кожного разу обов’язково починаючи з того психічного рівня, на якому знаходиться дитина.

- Під час тактильного контакту з дитиною говоріть їй про свої почуття, включаючи навіть прояви гніву на її опір. При цьому враховуйте, що аутична дитина здатна розуміти ваші почуття і мовлення. Однак емоційні особливості малюка є перепоною процесу сприймання материнської ласки. Важливо продовжувати усувати дитячий опір такими стимулами, які для неї є емоційно надчутливими, дискомфортними (довгий поцілунок, шепіт у вухо тощо). Разом з тим, застосовуйте певну трансформацію стосунків з дитиною, яку (ситуацію) умовно називають «відпусти», коли дитина намагається уникати тривалих емоційних контактів, обіймів, поцілунків. Проте, враховуючи природну автономію дитини з аутизмом, цю можливість треба використовувати обережно.

-Застосовуйте (як можливий) метод мобілізації дитини до гри без усіляких вимог і інструкцій лише з метою налагодження емоційно сприятливого, довірливого контакту, навіть не зважаючи на те, що дитина може не звертати на вас увагу.

- Постійно стимулюйте емоційні реакції дитини на тепло, прохолоду, вітер, барвисте листя на деревах, яскраве сонце, талий сніг, струмки води, спів пташок, зелену траву, квіти; на забруднені місця в природному довкіллі (засмічені, з неприємним запахом, брудною водою) та чисті й затишні галявини тощо. При цьому багаторазово навчайте і заохочуйте дитину використовувати відповідні жести і рухи тіла, вокалізації, недосконалі слова; схвалюйте таку її поведінку.

- Постійно пом’якшуйте недостатню або повну відсутність потреби в контактах, а також активне, часто з агресивним проявом прагнення самотності і відгородженості від зовнішнього світу. При цьому враховуйте, що діти почувають себе помітно краще, коли їх залишають наодинці. Проте приєднуйтеся до дій дитини, а потім тактовно наполягайте на спільних діях, наприклад, з предметом, яким грається дитина, з книжкою, яку «разом» читають, з матрійкою, яку почергово складають, з м’ячем, який по черзі прокочують по підлозі тощо.

-Навчайтеся зчитувати її елементарні спроби вступати з вами в контакт і посмішкою (лагідним голосом, ніжним поглядом, обіймами, багаторазовим повторенням її імені тощо) заохочуйте дитину до продовження цього контакту. Для формування спрямованого погляду дитини на обличчя дорослого можна «ловити» її погляд, притуливши власні долоні до її скронь, зробити ними ніби шори (долоні розвернуті внутрішнім боком паралельно одна до одної), щоб дитина не могла дивитися вбік, і нахилятися таким чином, щоб очі дитини зустрічалися з очима дорослого.

- Враховуйте важливість використання різноманітного й яскравого одягу і прикрас (окуляри, капелюхи, намисто тощо), що викликатиме на себе орієнтовні реакції дитини, стимулюючи її дослідницькі дії і привертаючи її увагу до вас.

- Формуйте уявлення про поняття: рідні, близькі, знайомі, чужі люди, правила поведінки з різними категоріями людей; за можливістю, вдома облаштуйте родинний куточок, в якому помістіть «дерево роду», фотографії та відео сімейних подій; створюйте умови для вправляння в налагодженні взаємин з людьми різного віку та статі;

- Знайомте з різними джерелами інформації (книги, журнали, телебачення, радіо, комп’ютер); показуйте їхню роль в житті людей. Сімейне читання може допомогти налагодити емоційний контакт з дитиною і прищепити їй навички соціальної поведінки. Окрім сімейного читання батьки можуть використовувати і метод спільного малювання, під час якого вони також активно описують словами все, що малюють, терпляче пояснюють дитині послідовність малювання, називають кожну деталь. Якщо дитина не хоче або не може малювати самостійно, дорослі діють її руками. При спільному малюванні батьки можуть самі намалювати , наприклад, автобус, але «забути» домалювати, наприклад, одне колесо. Вони просять дитину домалювати те, що потрібно. Подібна робота позитивно впливає на розвиток сприймання та уяви дитини, вчить її взаємодіяти з дорослими.

- Розвивайте відчуття приналежності різних предметів навколишнього середовища, здійснюючи це з урахуванням труднощів розуміння аутичною дитиною зверненого мовлення. Спочатку слід розвивати в малюка вміння обстежувати навколишнє середовище і орієнтуватися в його предметному світі. Цю роботу здійснюйте за допомогою багаторазових повторень і спираючись на коментуюче та звернене мовлення дорослого, перш за все, матері: «Подивись, це (відповідний жест) - годинник. Годинник каже: цок-цок. Де годинник?»; «Пташка (відповідний вказівний жест дорослого). Яка гарна пташка». «Де пташка? Покажи» тощо). Формуйте у дитини елементарний інтерес до іграшок та до інших, оточуючих її, предметів. Вживайте назви тих предметів, які їй добре відомі («Це – лялька. Лялька – твоя. Де твоя лялька? Покажи»).

- Діти, які страждають аутизмом, охоче грають в такі ігри, де не потрібно говорити. Потрібно вчити дитину грати в лото, складати головоломки, пазли, викладати мозаїку, аплікації. Так може бути досягнута спільна діяльність - перший крок на шляху до спілкування та взаємодії, налагоджений контакт з малюком.

- Формуйте в дитини вміння регулювати дії при виборі предмету для ігор, отримати його в руки, використати для досягнення простого результату. При цьому за допомогою простих завдань важливо вчити дитину результативним діям. Для цього малюку, наприклад, показуйте пірамідку в зібраному вигляді. Потім на його очах знімайте і знову надягайте всі кільця на стержень пірамідки. Свої дії супроводжуйте словами: «Була пірамідка, кільця зняли – не має пірамідки. Зараз знову зберемо пірамідку. Будем кільця на стержень надягати. Ось так!» Потім знову розбирайте і збирайте пірамідку. І тільки потім пропонуйте дитині самій здійснити необхідні дії. Цю роботу можна здійснити, використовуючи природні життєві ситуації. Наприклад, коли дитина просить пити, то, поставивши перед нею тарілку і чашку, запропонуйте: «Дивися, ось чашка, а ось тарілка. Куди Марійці налити водички? В тарілочку? В чашечку? Куди? Покажи».

- Закінчуйте формування в дитини вміння регулювати свої дії тоді, коли вона зможе затримувати або хоча б відстрочувати виконання свого бажання заради іншої мети. Наприклад, маля дуже хоче гратися з м'ячем в кімнаті. У даному разі важливо, щоб дорослий нагадав дитині про те, що в кімнаті можна розбити скло у вікні. Таке пояснення-попередження, зрозуміло, може сприяти тому, що дитина утримається від задуманої гри.

Слід пам’ятати про п’ять «не»:

Не говорити голосно.

Не робити різких рухів.

Не дивитись пильно в очі дитині.

Не звертатись прямо до дитини.

Не бути занадто активним і нав’язливим.

Отже, тісне спілкування, постійні розмови з дитиною, пояснення всього, що відбувається, розвиває емоційно-чуттєві якості маленької людини, і з часом він навчиться спілкуватися з близькими, висловлювати свої почуття і емоції за допомогою слів.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має свої специфічні особливості, і займає багато часу і сил .Потрібно постійно займатися з дитиною, у жодному разі не пускаючи на самоплив, інакше розвиток психоемоційної сфери дитини зупиниться або відкотиться на початковий рівень.

Виховання малюка, котрий страждає раннім дитячим аутизмом, має стати способом життя сім'ї, в якій є місце добру, терпінню і великої любові до дитини.

«Інклюзивна освіта. Принцип комплексного підходу до розвитку індивідуальних здібностей і талантів у дітей з особливими освітніми потребами»

Віддай людині крихітку себе,

за це душа наповнюється світлом

Л.Костенко

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. Право таких дітей на інтеграцію у суспільство – основний принцип міжнародних стандартів, а забезпечення їм доступу до якісної освіти є основою такої реальної інтеграції.

Завдання вихователя – відкрити, захопити і спрямувати кожного учня на цікавий, змістовний, особистісно і суспільно корисний шлях самовдосконалення.

Вихователь повинен бути і наставником, і помічником, і захисником, і другом, який допоможе дитині набути не тільки знання, оволодіти певними уміннями і навичками, а й допоможе адаптуватися в цьому світі, розкрити і проявити свої здібності, відчути себе самостійною, творчою особистістю, яка здатна змінити світ. Ефективність роботи вихователя визначається тим, якою мірою навчально-виховний процес забезпечує розвиток творчих здібностей кожної дитини, формує творчу особистість і готує її до творчої, пізнавальної та суспільно - трудової діяльності.

Як побудувати роботу вихователя з учнями, щоб отримати максимальний ефект? Спираючись на власний досвід, можу сказати, що тільки комплексний підхід призведе до бажаного результату.

Основними принципами в цій роботі повинні стати:

Науковість (розробка основних напрямків комплексного розвитку, спираючись на сучасний науковий досвід інклюзивного навчання);
системність (робота з окремим учнем або групою дітей має бути не разовою, а стати складовою частиною в процесі вибраного напрямку розвитку дитини або групи дітей);
корекційна спрямованість ( урахування захворювання дитини і створення умов для її соціально-трудової реабілітації, інтеграції в суспільство);
індивідуалізація (здійснення особистісно-орієнтованого індивідуального, диференційованого підходу);
поєднання традиційних та інноваційних підходів до розвитку дитини з

особливими потребами;

створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та

самореалізації школярів у класі однолітків;

соціальна відповідальність сім’ї (залучення членів сім'ї до виховання, навчання і розвитку дитини; створення належних умов для розвитку її природних здібностей; безпосередня участь у навчально-реабілітаційному процесі ).
професійна орієнтація, підготовка до вибору майбутньої професії.

Перший крок вихователя в роботі з групою – це створення колективу дітей, рівних в своїх правах; адаптація учнів, яка допомагає компенсувати їхні фізичні, інтелектуальні або поведінкові відмінності й труднощі. Подальші зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через наступні адаптації або модифікації. До модифікацій належать: зміна видів виховної роботи з урахуванням інтересу дітей ; зміна навчального середовища; зміна ресурсів, матеріалів, з якими працюють школярі; зміна форми завдань; зміна форми роботи (індивідуальна, групова, учень з батьками, і т.д.).

Модифікації змінюють характер навчання, зміст або понятійну складність

навчального завдання. Наприклад, проводячи виховну роботу з патріотичного виховання, в молодших класах вихователь у тематичному блоці «Я – громадянин України» починає знайомити учнів з поняттями «країна», «місто», «родина», «я – громадянин». Для цього може бути залучені наочність, презентації, відеоролики. Але досвід підказує, що для засвоєння матеріалу в більшості випадків цього замало. Необхідно застосувати принцип комплексності. Наступними етапами патріотичного виховання повинні бути: екскурсії, квести, вікторини, культурно-масові заходи, виконання творчих завдань і таке інше.

Завершальним етапом цієї роботи є проект, який передбачає оформлення книги про своє місто своїми руками та виготовлення карток для гри «Що? Де? Коли?» для наступних поколінь учнів. На протязі цих років були застосовані і індивідуальна робота учнів (підготовка доповідей чи малюнки), і робота групою (виготовлення виробів своїми руками, участь в змаганнях), і колективна (спільна творча робота виготовлення карток з питаннями), і залучення батьків (оформлення сторінок книги про рідне місто), і піклування про наступні покоління учнів (виготовлення карток з питаннями для гри) . В процесі цієї роботи вдалося згуртувати учнів в колективі шляхом проведення тренінгів спілкування, адаптувати дітей з особливостями розвитку, залучити батьків до виховного процесу, створити творчу атмосферу, навчити прийомам спілкування, надати різноманітні навички роботи, які можуть стати в нагоді в подальшому житті. В цьому полягає комплексний підхід в роботі вихователя з учнями.

Серед позитивних аспектів використання принципу комплексності у вихованні дітей з особливими потребами в інклюзивній групі варто зазначити:

• усі діти сприймають один одного як рівних;

• проходить успішна адаптація новачків в колективі;

• діти стають більш самостійними, відбуваються помітні зміни в розвитку;

• діти з особливими потребами навчаються у ровесників соціального досвіду;

• спостерігається позитивний досвід взаємодії: забезпечується співпраця, співпереживання, співдружність;

• зі сторони вихователя є можливість більш широкого використання корекційного напрямку навчального процесу, розвитку процесів мислення, мовлення, уявлень про навколишній світ, збагачення словникового запасу;

• є можливість проводити корекцію порушень емоційно-вольової сфери; корекцію індивідуальних прогалин в знаннях, накопичення навичок моральної поведінки.

Виховна робота у інклюзивній групі – цікава та різноманітна, в комплексі поєднує в собі традиційні форми роботи (години спілкування, свята, конкурси, творчі роботи, відверті розмови, інтелектуальні ігри, турніри) та нетрадиційні (тренінги, проекти, калейдоскопи, анкети думок, пошукові ігри, акції, квести та ін.).

Головна місія вихователя – не бути байдужим, давати дітям різнобічні знання, розвиваючи їх кругозір, сприяти розвитку гармонійної особистості, яка зможе адаптуватися в цьому світі, розкрити і проявити свої здібності, відчути себе самостійною, творчою особистістю, яка здатна змінити світ.

«Кіборги серед нас: розуміймо, приймаймо, поважаймо»

На жаль, через російську агресію багато людей в Україні отримують травми й змушені користуватися протезами. Тож ми маємо адаптуватися до нових реалій життя і разом творити дружнє інклюзивне середовище для всіх.

Українське суспільство переживає випробування, пов’язані з війною та втратами як серед військових, що можуть зазнати ампутацій чи інших травм у бойових діях, так і серед цивільних громадян. Технології та медичні інновації відіграють нині ключову роль у процесі відновлення здоров’я тких людей. Розробки в галузі кіборгізації тіла та використання роботизованих протезів дають змогу відновлювати фізичні можливості, забезпечуючи новий рівень життя для кіборгів- людей, що користуються роботизованими протезами. Однак разом із завданням фізичного відновлення таких людей виникає і необхідність психологічної підготовки суспільства, зокрема дітей, до сприйняття цієї нової реальності та формування толерантного ставлення до кіборгів.

До початку роботи з дітьми педагоги мають передусім усвідомити концептуальні відмінності між поняттями «людина з інвалідністю» та «кіборг».

Кіборгізація людського тіла - це процес поєднання технологій та людського тіла задля відновлення, покращення або розширення його функціоналу. Сам термін «кіборгізація» був введений у науковий обіг у 90-х роках ХХ ст. Кевіном Ворвіком, британським ученим та інженером, який провів серію експерементів з імплантації електронних пристроїв у своє тіло для покращення власних фізичних та психологічних можливостей.

В Україні цей термін має власну історію. Слово «кіборги» українці часто використовують, згадуючи про захисників Донецького аеропорту. У вересні 2014 року це слово промовив невідомий проросійський бойовик, коли намагався пояснити, чому передові загони російського війська у всеозброєнні не здатні захопити аеропорт, який захищають кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю.

Нині в Україні почало з’являтися нове покоління кіборгів. Їх називають так не лише за силу духу та стійкість, а й з огляду на зовнішні прикмети – неймовірно технологічні роботизовані протези.

Кіборги – це люди, які мають роботизовані частини тіла, такі як протези чи імпланти. Ці частини можуть бути видні неозброєним оком або ж приховані всередині тіла.

Поняття «інвалідність» ширше, ніж «кіборгізація». Існує досить багато різновидів та груп інвалідності, пов’язаних із порушенням фізичних і розумових функцій людського організму, тоді як медичний напрям кіборгізації здебільшого орієнтований на людей, які втратили кінцівки або здатність пересуватися самостійно.

Сьогодні єдиним коректним терміном є «людина (особа) з інвалідністю».

Навіть якщо людина втратила кінцівку на війні, це не вирок – із роботизованим протезом вона може робити те, що й раніше, і навіть більше. Наприклад, піднімати більш важкі речі або згинати залізні дроти. Але набуття нових можливостей, як і в спорті, потребує попередньої підготовки та тренувань.

Як говорити з дошкільниками про кіборгів

Найперше варто пам’ятати, що ця тема досить широка, тому обмежитися лише одним заняттям або розмовою не вдасться. Необхідно розподілити на послідовні тематичні блоки. Це дасть дітям можливість засвоювати інформацію поступово.

Можна використати наступний орієнтовний перелік тематичних бесід:

Хто такі кіборги. Розкажіть дітям, хто такі кіборги. Наведіть приклади із мультфільмів чи книжок, як-от відомий персонаж коміксів Залізна людина. Досить часто діти цікавляться, чому кіборги стали кіборгами, їх також можуть зацікавити технічні аспекти. Найкраще – просто і доступно розповісти малечі про реалії українського життя.
Що таке протези. Покажіть дітям протез і розкажіть, як він улаштований. Поясніть, які види протезів існують, із чого вони складаються, як діють. Залежно від віку дітей можна використати малюнки, іграшки або відеоматеріали для демонстрації. Розкажіть про те. Як протези допомагають людям відновлювати здоров’я та брати активну участь у житті суспільства.
Усі люди різні. Поговоріть про те. Що всі люди належать до однієї великої родини. Зробіть акцент на тому, що саме відмінності роблять на цікавими та унікальними. Для цього заняття можна використати мультфільми на кшталт «Поза зором»; «Мотузки»; 2Подарунок», «Скарлетт» та ін.
Тварини та їхні особливості. Використовуйте зображення тварин або іграшки, які мають протези. Розкажіть, що такі девайси допомагають пухастим улюбленцям жити повноцінним життям, гратися і продовжують їхнє життя і колі родини. Наголосіть, що кожен може мати свої особливості. Це заняття допоможе дітям усвідомити важливість протезів та прийняти ідею різноманіття. Запропонуйте вихованцям створити малюнки про тварин, що мають певні особливості (це можуть бути персонажі відомих історій, або ви можете вигадати власних). Таке завдання дасть дітям можливість проявити творчість та співпереживання. А обговорення малюнків та придумування історій на їх основі допоможе навчитися сприймати інакшість як норму. Це сприятиме розвитку толерантного ставлення до різноманіття в довкіллі.
Допоможи другу/подрузі. Розповідайте історії про те, як діти можуть допомагати одне одному незалежно від того, які особливості притаманні кожному з них. Для наочності прив’яжіть дитині провідну руку до тіла м’яким шаликом і запропонуйте щось зробити іншою рукою, наприклад, перекласти горіхи з однієї миски в іншу, скласти щось із деталей конструктора тощо. Поговоріть із дітьми про те, що самотужки це зробити складно, після чого об’єднайте їх у пари і дайте можливість допомагати одне одному у виконанні завдань. По завершенні запропонуйте малечі разом поміркувати, як іще можна допомагати одне одному.
Надзвичайні звичайні речі. Поговоріть про те, що звичайні для нас речі можуть бути надзвичайними для людей із протезами. Наприклад, для дитини з протезом гра у футбол, танці. Малювання або будь – яка інша звичайна діяльність може стати викликом, а в разі успіху – неабияким досягненням. Особливо на перших етапах користування роботизованим протезом, поки дитина ще до нього не звикла. На цьому занятті можна обговорити, як різні протези допомагають людям виконувати «звичайні» дії.
Повсякденне життя кіборга. Використайте фото, щоб показати, як люди з протезами працюють чи навчаються, відпочивають і розважаються. Нехай діти побачать, що ці люди живуть повноцінним і цікавим життям, усвідомлять, що вміння та навички здатні долати фізичні обмеження. Звертайте увагу на те, що багато хто з кіборгів працює, навчається, розважається і робить усе те саме, що й інші люди. Такий підхід дає дітям змогу побачити реальне життя людей із протезами та сприяє розвитку толерантного і турботливого ставлення до них.
Історії успіху. Розповідайте історії про реальних людей, які мають протези або імпланти, але при цьому стали відомим, мають нагороди, наприклад про параолімпійців. Обговорення історій успіху покликане надихнути дітей та показати, що фізичні обмеження не заважають здійснювати мрії і навіть досягати значних успіхів у різних сферах життя.
Подяки. Можна заохочувати дітей створювати малюнки чи листівки для наших воїнів, дякувати їм за те, що захистили країну ціною свого здоров’я. В Україні нині діють понад 15 великих реабілітаційних центрів, де з радістю приймуть листівки – подяки, листи підтримки від дітей.

Практичні вправи:

Лялька з протезом. Створіть кілька паперових ляльок із різними протезами, для яких можна придумувати і малювати вбрання. Ляльку можна зшити з тканини, змайструвавши тверду частину (протез) із дроту чи дерева. Або ж виліпити з пластиліну. Використовуючи такі ляльки, що мають різні види протезів, можна розгортати рольові ігри та взаємодіяти із цими іграшками, відпрацьовуючи з дітьми різні ситуації, що можуть виникнути в повсякденному житті. Наприклад, лялька Оленка потрапила в аварію і тепер має протез ноги, , а лялька Оля запросила її на святкування свого дня народження. Які ігри Оля може запропонувати гостям, щоб Оленка могла взяти участь у кожній з них?
Парні розмальовки. Знайдіть в інтернеті розмальовки, де головними героями є персонажі з роботизованими частинами тіла, об’єднайте дітей в пари і запропонуйте їм спільно розмалювати один малюнок. Для цього вони мають домовитися, хто які частини розмальовуватиме, які кольори вони будуть використовувати, яке ім’я дадуть своєму кіборгу.
Гра «Лікарня». Потрібно розказати дітям, що процес реабілітації після встановлення протезу досить важкий. Він може вимагати багато часу. Адже людина має навчитися вправно користуватися протезом. Тут як у спорті: що більше тренуєшся, то краще вдається. Навчіть дітей кількох простих вправ або руханок, які могли б бути використані в реабілітаційному процесі, і починайте гру.
Винахідники протезів. Запропонуйте дітям уявити себе геніальними винахідниками і за допомогою пластиліну / деталей «Лего» придумати та сконструювати протези для іграшкових персонажів. Потім кожна дитина обов1язково має виступити із презентацією свого винаходу.
Казки про дружбу. Придумайте разом з дітьми казкового персонажа / персонажів, що має / мають роботизовані протези, і розповідайте дітям історії про його / її / їхні пригоди. Головна мета таких коротких історій – показати дітям, як різні персонажі стають друзями попри свої особливості ( і навіть завдяки їм).
Подорож у майбутнє. Посадіть дітей у коло і повідомте їм, що сьогодні вони за допомогою машини часу перенесуться в далеке майбутнє, у лабораторії, де розробляють протези (для цього треба тільки заплющити очі й дотримуватись інструкцій). Поросіть вихованців уважно все роздивитися, поговорити з головним інженером лабораторії, запитати, які протези в майбутньому будуть популярними, який вигляд вони матимуть тощо.

Через деякий час діти «повертаються додому». Потім усі «манрівники й мандрівниці в часі» мають розповісти, що вони бачили і про що дізналися в майбутньому. Під час обговорення важливо фокусуватися на тому, як технології можуть допомагати людям долати труднощі (зокрема пов’язані з інвалідністю), змінювати їхнє життя на краще.

Незручні запитання:

«Що з ним/нею не так?»

Діти бачать, що людина на вулиці має особливості, яких вони раніше не зустрічали. Саме тому вони цікавляться, що з цією людиною не так. Ваша відповідь може бути такою:

«З ним/ нею уже все добре. Найімовірніше, ця людина колись раніше зазнала травми, але пройшла процес реабілітації і тепер може пересуватися за допомогою сталевої кінцівки. Ми з тобою маємо ноги, щоб пересуватися, а він / вона – роботизований протез. Цей протез допомагає йому / їй дістатися, куди він / вона хоче. Ця сталева нога має крутий дизайн, еге ж?»

«Чому вони не можуть ходити?»

Якщо дитина звертає увагу на те, що хтось користується додатковими засобами для ходіння, такими як милиці, ходунки, палиця чи інше обладнання, якого вона, можливо, ніколи раніше не бачила, найкращий спосіб відповісти на її запитання – визначити, що всі люди різні:

«Так, ця людина рухається не так, як ми. Бачиш, у неї немає однієї ноги? Можливо, вона втратила ногу через хворобу, а може, через війну».

«Бачиш, як ця людина спритно пересувається за допомогою ходунків? Вони дають їй змогу міцно триматися на землі й ходити не падаючи».

«Ця людина має роботизований протез, який дає їй змогу вільно пересуватися без жодної сторонньої допомоги».

«Чи можна мені доторкнутися до його/її протеза?»

Насамперед варто наголосити, що треба поважати особисті кордони іншої людини і завжди запитувати дозволу. І пам’ятати, що інша людина не зобов’язана казати «так»:

«Ми не можемо робити все, що нам заманеться. Не можна торкатися когось без дозволу. От чи хотілося б тобі, щоб незнайомець підійшов і торкнувся твоєї руки чи ноги? Ми можемо спробувати підійти до кіборга і запитати дозволу на такі дії. Але пам’ятай, що він / вона може нам відмовити, і це нормально. Якщо ж він / вона дозволить це зробити, то ти маєш обов’язково подякувати».

«Чи інвалідність заразна?»

Інколи діти можуть фантазувати, що інвалідність – заразна хвороба, і через це бояться спілкуватися з людьми, які мають інвалідність. Поясніть, що дитина із церебральним паралічем або м’язовою дистрофією не хвора, і ви не хочете, аби ваш малюк думав, що може підхопити інвалідність. Або що коли він виросте, його руки чи ноги обов’язково мають замінити на сталеві кінцівки:

«Жодна інвалідність не заразна. Це не грип, який можна підхопити».

«Чи зможуть вони колись ходити/бачити/чути?»

Оскільки дуже часто в дитячих головах інвалідність асоціюється із хворобою, вони схильні думати, що її можна вилікувати. Саме тому й цікавляться способами лікування. Якщо в людини ампутована нога чи рука, скільки б її не жаліли чи не зверталися з проханнями до Бога, нова кінцівка в неї не виросте. Але якщо в людини проблеми із зором чи слухом, то в деяких випадках допомагає встановлення імплантів. Ваше пояснення дитині залежатиме від ситуації, наприклад:

«Я не знаю напевно, але припускаю, що ця людина наполегливо працює разом зі своїм лікарем, щою якнайшвидше почати жити повноцінним життям».

«Чи вміють вони керувати автомобілем?»/ «Чи є в них робота?»/ «Чи мають вони дітей?»

Якщо контакти вашої дитини з кіборгами обмежені, то їй може бути дуже цікаво дізнатися, який у них розпорядок дня, яким чином вони роблять звичайні для її дорослого оточення речі, чи є в них сім’ї та діти. Відповідь може бути такою:

«Так, люди з роботизованими протезами або у кріслах колісних користуються автомобілями, щоб дістатися до різних місць. У деяких із них машина може мати всередині дещо інший вигляд, ніж та, до якої ти звик/звикла, - це необхідно для того, щоб вони могли нею користуватися».

Правила поведінки

Можна

Цікавитися. Можна ставити запитання та цікавитися протезами, якщо робити це ввічливо та з повагою.
Допомагати. Можна пропонувати допомогу, якщо хтось її потребує. Та спочатку обов’язково варто запитати, чи потрібна цій людині допомога.
Дружити. Можна дружити з тими, хто відрізняється зовнішністю, цінностями або ідеями. Така дружба розширює кругозір і розвиває толерантність.
Підтримувати. Можна виражати підтримку (розуміння) людям із роботизованими протезами. Варто пояснити дітям, що дуже часто люди, які мають роботизовані протези, - це воїни, які відважно захищали нашу землю від загарбників. Під час бойових дій вони втратили частину тіла і тепер мають протез. Це великий подвиг, за який ми маємо бути вдячні. Навчіть дітей прикладати руку до серця і схиляти голову на знак поваги до воїнів ЗСУ.
Робити приємні сюрпризи. Можна робити приємні сюрпризи або подарунки для тих, хто користується протезами.
Гратися разом. Важливо, щоб діти могли гратися разом незалежно від того, носить хтось протез чи ні. Діти повинні знати про функціональні обмеження кіборгів та мати заздалегідь продуманий арсенал ігор, у які можна гратися з однолітками, що мають роботизовані протези.
Відзначати унікальність. Можна відзначити і поважати унікальність кожної людини. І робити це бажано через компліменти. Важливо знаходити щось гарне в кожній людині й не соромитися говорити про це вголос.
Учитися одне в одного. Люди можуть обмінюватися знаннями і навичками незалежно від їхнього віку чи фізичного стану.

Не можна

Витріщатися. Не можна пильно і довго роздивлятися людину з протезом. Це може викликати в кіборга ніяковість. Дітям слід пояснювати, що кіборг – це більше, ніж просто протез. Це насамперед людина, а протез – просто особливість, як блакитні очі, руде волосся чи темна шкіра.
Указувати пальцем на протези або дуже голосно акцентувати на них увагу. Це неввічливо. Привернути увагу дорослого (мами, тата чи виховательки) і висловити свої враження можна, але робити це слід тихо і непомітно.
Доторкатися без дозволу. Діти мають поважати особистий простір людини та утримуватися від доторків без її згоди.
Робити неприязні зауваження. Іноді діти можуть транслювати стереотипні уявлення та реакції, що побутують у їхньому оточенні, як – от жалість, страх, презирство, почуття провини або огида. Саме тому важливо пояснювати, що люди з роботизованими протезами – повноправні члени суспільства. А також що діти не повинні повторювати чиїсь слова чи поділяти чиєсь ставлення до таких людей. Їм варто навчитися самостійно приймати рішення, досліджувати ситуацію, можливо, познайомитися з людиною, яка користується роботизованим протезом, і сформувати власне ставлення до неї.
Робити неприємні жести, насміхатися. Це неприпустимо щодо будь – якої людини. Замість того, щоб бачити в будь – яких відмінностях привід для жартів чи насмішок, діти мають вчитися поважати та приймати кожну людину такою, якою вона є.

Розвиток толерантності до кіборгів у дітей – це не лише етична необхідність, а й ключовий аспект формування гармонійного суспільства. Навчити дітей поважати та приймати людей із роботизованими протезами означає інвестувати в майбутнє, де кожен має шанс на повноцінне життя незалежно від фізичних особливостей.

«Сучасні підходи до організації роботи з дітьми з особливими освітніми потребами»

Сучасні підходи організації інклюзивного освітнього процесу у ЗДО

Як моделювати освітній процес в інклюзивних групах з урахуванням індивідуальних потреб та груп підтримки дітей з ООП.

Воснову інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію особистості, але водночас створює відповідні умови для отримання якісної освіти для таких дітей. Ця освітня технологія передбачає розвиток, навчання й виховання дітей з особливими потребами у звичайному закладі дошкільної освіти, де створені відповідні умови для забезпечення максимальної ефективності освітнього процесу.

Забезпечення якісного інклюзивного навчання у ЗДО

Необхідними умовами якісного інклюзивного навчання є:

нормативно-правова база закладу дошкільної освіти;
посадові обов’язки педагогів, асистента вихователя, вузьких спеціалістів;
підвищенням кваліфікації педагогічних працівників;
співпраця з фахівцями ІРЦ;
визначення особливих освітніх потреб та рівнів підтримки дитини з ООП;
створення інклюзивного освітнього простору;
надання освітніх, психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг;
забезпечення дітей спеціальними засобами корекції психофізичного розвитку;
просвітницька робота;
гармонізована співпраця ІРЦ-батьки-ЗДО.

Керівник ЗДО забезпечує:

прийняття управлінських рішень щодо стратегічних перспектив розвитку закладу освіти та відповідальності за хід та результати освітнього процесу.

Педагог має здійснюється дієва методична допомога у виборі:

освітньої програми;
пріоритетних напрямів та завдань в організації освітнього процесу;
моделі планування та організації освітнього процесу на основі інтегрованого підходу;
видів, форм та методів підвищення професійної компетентності працівників;
забезпечення партнерських стосунків у взаєминах однолітків групи із дітьми з ООП та їхніми батьками.

Ключові аспекти взаємодії вихователя та асистента вихователя

Обговорення.
Довіра.
Спільне ухвалення рішень.
Загальні ресурси.
Розподіл відповідальності.
Рівноправність.

Психолого-педагогічний супровід дитини з ООП

Психолого-педагогічний супровід дитини з ООП у закладі дошкільної освіти з інклюзивним навчанням – це взаємоузгоджена комплексна діяльність команди фахівців та батьків дитини, спрямована на створення необхідних умов, що сприяють розвитку особистості дитини, засвоєнню нею знань, умінь та навичок, успішній адаптації, реабілітації, її самореалізації та інтеграції в соціумі.

Склад команди супроводу дитини з ООП:

постійні учасники: керівник або вихователь-методист, вихователь, асистент вихователя, практичний психолог, соціальний педагог, вчитель-дефектолог, вчитель-реабілітолог та батьки дитини з ООП тощо;
залучені фахівці: медичний працівник закладу освіти, лікар, асистент дитини, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей тощо.

Пріоритетність цілей для навчання

Забезпечення безпеки життя та здоров’я.
Навички соціальної взаємодії/спілкування.
Адаптивні та побутові навички.
Академічні навички.

Сфери застосування адаптації та модифікації

Пристосування середовища.
Психолого-педагогічні стратегії.
Навчальні матеріали та завдання.
Система та критерії оцінювання.

Адаптація відбувається вже з 2 рівня підтримки, а модифікація – з 4-5.

Адаптація освітнього процесу – це підхід, що змінює характер навчання, не змінюючи суттєво зміст, понятійну сутність освітнього завдання та очікувані результати, шляхом пристосування освітнього середовища, психолого-педагогічного процесу, освітньої програми, підбору методів і засобів навчання відповідно до ООП дитини.

Модифікація освітніх програм – трансформація характеру викладання навчального матеріалу шляхом зміни освітніх цілей, змісту та/або концептуальної складності навчального завдання для конкретної особи з ООП, зокрема шляхом спрощення змісту та скорочення матеріалу, інтеграції двох або більше навчальних предметів.

Сучасні підходи до організації інклюзивного освітнього процесу в закладах дошкільної освіти;

1. Індивідуалізація навчання

Цей підхід передбачає адаптацію навчального матеріалу та методів навчання до потреб кожної дитини. Наприклад, якщо дитина з особливими освітніми потребами має труднощі з моторикою, заняття можуть включати більше практичних ігор, які допомагають розвивати ці навички в ігровій формі.

2. Командна робота

Залучення спеціалістів (логопедів, психологів, дефектологів) для спільної роботи з вихователями допомагає створити комплексний підхід до навчання дітей. Наприклад, команда може проводити спільні заняття, де фахівець демонструє вихователям, як інтегрувати спеціальні методи в загальну програму.

3. Створення підтримувального середовища

Це включає адаптацію фізичного простору, наприклад, забезпечення безбар'єрного доступу до ігрових майданчиків і кімнат. Також важливо, щоб матеріали для навчання були доступними для всіх дітей. Приклад: використання тактильних іграшок для дітей з порушеннями зору.

4. Використання технологій

Сучасні технології, такі як планшети або інтерактивні дошки, можуть бути використані для створення інклюзивного навчального середовища. Наприклад, програми з комунікації для дітей з обмеженими можливостями можуть допомогти їм висловлювати свої думки та емоції.

5. Партнерство з батьками

Залучення батьків до освітнього процесу є важливим елементом інклюзії. Батьки можуть брати участь у спільних заходах, таких як семінари або майстер-класи, що допомагають створити спільноту підтримки. Наприклад, організація днів відкритих дверей, де батьки можуть побачити, як проходять заняття.

6. Інтеграція унікальних методик

Використання таких методик, як методика «Тепле серце» або «Країна дітей», що сприяють розвитку емоційної компетентності та соціальних навичок у всіх дітей, допомагає створити позитивне середовище для навчання.

Приклади реалізації:

Проект «Інклюзивні групи»: Створення спеціальних груп для дітей з особливими потребами, де вихователі проходять додаткове навчання і використовують адаптовані програми.
Семінари для вихователів: Регулярні тренінги, на яких обговорюються нові стратегії інклюзивного навчання і обмін досвідом між вихователями.

Сучасні методики роботи

Інклюзивне середовище у закладі дошкільної освіти запроваджується у взаємодії з такими напрямами як:

організаційна культура;
освітня політика на рівні закладу;
інклюзивна практика.

Геоборд

Геоборд – це багатофункціональна ігрова дошка для конструювання геометричних фігур або інших рисунків.

Чим він корисний?

Розвиває когнітивні здібності дитини: просторове та асоціативне мислення, увагу, пам’ять.
Сприяє психосенсомоторному розвитку та розвиває дрібну моторику.
Математичний планшет дозволяє самостійно вигадувати зображення, а значить, розвиває фантазію та творчий потенціал дітей.
Це відмінний метод розслаблення та зняття фізичного та психологічного напруження у дітей.
У процесі гри з геобордом дитина засвоює такі непрості геометричні поняття, як форма, розмір, симетрія і т.д.

Розвитковий електронник комплекс Gcompris

Gcompris – це багатоплатформовий універсальний освітній комплект для дітей від 2 до 7 років. Він включає в себе понад 140 вправ, які допоможуть маленьким дітям розвинути їх сприйняття, увагу, пам’ять, мислення, уяву, дрібну моторику та зорово-моторну координацію.

Приклади вправ: вирішити головоломку, перетягуючи кожен елемент з набору на відповідне місце.

Терапія су-джок

У перекладі з корейської «су» – долоня, а «джок» – стопа.

Терапія су-джок – це стимулювання біологічно активних точок, які розміщені на кистях та стопах. Ці точки є рефлекторною проєкцією органів та частин тіла людини.

Терапія су-джок допомагає не лише лікувати захворювання, а й запобігати їм. Також вона:

стимулює мовні зони кори головного мозку;
підвищує розумову активність дітей;
розвиває дрібну моторику рук.

Монтесорі метод

Адаптація матеріалів: Використання матеріалів, які відповідають фізичним і когнітивним можливостям дітей з ОПП. Наприклад, більш великі та яскраві елементи для дітей з порушеннями зору.
Індивідуальний підхід: Діти можуть працювати в своєму темпі, що важливо для дітей з ОПП.

Розвивальне навчання

Соціальна взаємодія: Залучення дітей до групових ігор допомагає розвивати комунікаційні навички.
Творчість: Використання творчих проектів може підтримувати дітей у розвитку самовираження і впевненості в собі.

Проектний метод

Спільна робота: Проекти можуть бути адаптовані під інтереси та можливості кожної дитини, що сприяє включенню всіх учасників.
Візуальні та тактильні елементи: Включення різних форм подачі інформації (малюнки, моделі) для кращого сприйняття.

Театр тіней

Розвиток уяви: Ця методика може допомогти дітям з ОПП розвивати соціальні та емоційні навички через гру.
Візуальні та звукові ефекти: Використання різноманітних матеріалів, що забезпечує багатоканальне сприйняття.

Технології STEAM

Адаптація завдань: Проекти можуть бути спрощені або ускладнені в залежності від можливостей дитини.
Різні формати навчання: Включення візуальних, слухових і тактильних матеріалів для залучення дітей з різними стилями навчання.

Метод "Кейсів"

Актуальні ситуації: Створення сценаріїв, які є знайомими для дітей з ОПП, може підвищити їхню залученість.
Підтримка у прийнятті рішень: Діти можуть навчатися вирішувати проблеми в безпечному середовищі.