DytSadok.info

Нормативна база, заходи роботи

ДО ВМР

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД № 13

ВІННИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ»

(КЗ «ДНЗ № 13 ВМР»)

Код ЄДРПОУ 26244001

НАКАЗ

01.01.2025 м. Вінниця № 4

Про запобігання випадків

булінгу в закладі дошкільної освіти

Відповідно до Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про місцеві державні адміністрації», статті 11 Закону України «Про запобігання і протидію домашньому насильству», Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658, Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення, затвердженого спільним наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 19.08.2014 № 564/836/945/577, Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників з іншими органами та службами, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 02.10.2018 № 1047, листа Міністерства освіти і науки України від 29.12.2018 № 1/9-790 «Щодо організації роботи у закладах освіти з питань запобігання і протидії домашньому насильству та булінгу» та з метою попередження булінгу (цькування), сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від булінгу, та ефективного реагування на факти насильства в закладі освіти

НАКАЗУЮ:

1. Призначити В.ДМИТРІЄНКО, вихователя-методиста закладу, уповноваженою особою для здійснення невідкладних заходів реагування у випадках виявлення фактів насильства (булінгу) та отримання заяв/повідомлень від постраждалої дитини чи інших осіб.

2. Вихователю-методисту В.ДМИТРІЄНКО:

2.1. Постійно організовувати соціально-педагогічний супровід (патронаж) здобувачів освіти, постраждалих від жорстокого поводження чи булінгу.

2.2. Вчасно повідомляти уповноважені підрозділи органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Службу у справах дітей про випадки булінгу.

2.3. Довести до відома здобувачів освіти, педагогічних працівників, батьків та інших учасників освітнього процесу щодо їх обов’язку повідомляти керівника закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб

Відповідальна: вихователь-методист В.ДМИТРІЄНКО
Термін виконання: постійно

3. Вихователям закладу дошкільної освіти:

3.1. Нести персональну відповідальність за дотримання законодавства щодо захисту суспільної моралі, попередження випадків жорстокості та насильства серед неповнолітніх, активізувати діяльність, спрямовану на розвиток духовності та зміцнення моралі у дітей.

3.2. Проводити заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, що спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

3.3. У разі виявлення ознак чи факторів, що можуть вказувати на домашнє насильство, складні життєві обставини, жорстоке поводження з дитиною або ризики щодо їх виникнення стосовно дитини, повідомити керівникові закладу освіти чи вихователю-методисту таку інформацію з метою планування подальших дій щодо заходів для надання медичної, психологічної або іншої допомоги постраждалому.

Відповідальні: вихователі всіх вікових груп
Термін виконання: постійно

4. Затвердити план заходів щодо запобігання та протидії булінгу в закладі дошкільної освіти (додаток 1)

Відповідальна: завідувач КЗ «ДНЗ № 13 ВМР» О.БРАСЛАВЕЦЬ
Термін виконання: постійно

5. Провести інструктаж для всіх працівників закладу освіти, в ході якого висвітлити питання: правила поведінки здобувачів освіти в закладі освіти; план заходів закладу освіти, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню); положення про порядок розгляду випадків булінгу (цькування) в комунальному закладі «Дошкільний навчальний заклад № 13 Вінницької міської ради» (додаток 2)

Відповідальна: вихователь-методист В.ДМИТРІЄНКО
Термін виконання: до 02.01.2025 року

6. Завідувачу господарством Л.ТРОХИМЧУК щотижня здійснювати перевірку приміщень, території закладу освіти з метою виявити місць, які потенційно можуть бути небезпечними та сприятливими для вчинення булінгу

Відповідальна: завідувач господарством Л.ТРОХИМЧУК
Термін виконання: постійно

7. Вихователю-методисту В.ДМИТРІЄНКО оприлюднити на веб-сайті закладу освіти: правила поведінки здобувачів освіти в закладі освіти; план заходів закладу освіти, спрямований на запобігання та протидію булінгу (цькуванню); положення про порядок розгляду випадків булінгу (цькування)

Відповідальна: вихователь-методист В.ДМИТРІЄНКО
Термін виконання: до 02.01.2025 року

8. Контроль за виконанням даного наказу залишаю за собою

Завідувач Олена БРАСЛАВЕЦЬ

ПОРЯДОК ПОДАННЯ ТА РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ПРО ВИПАДКИ БУЛІНГУ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ

1. Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов'язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2. На ім'я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок боулінгу (цькування).

3. Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

4. До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.

5. Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.

Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з'ясовує обставини булінгу.

Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор ліцею повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Фото без опису

«Кіборги серед нас: розуміймо, приймаймо, поважаймо» (консультація)

На жаль, через російську агресію багато людей в Україні отримують травми й змушені користуватися протезами. Тож ми маємо адаптуватися до нових реалій життя і разом творити дружнє інклюзивне середовище для всіх.

Українське суспільство переживає випробування, пов’язані з війною та втратами як серед військових, що можуть зазнати ампутацій чи інших травм у бойових діях, так і серед цивільних громадян. Технології та медичні інновації відіграють нині ключову роль у процесі відновлення здоров’я тких людей. Розробки в галузі кіборгізації тіла та використання роботизованих протезів дають змогу відновлювати фізичні можливості, забезпечуючи новий рівень життя для кіборгів- людей, що користуються роботизованими протезами. Однак разом із завданням фізичного відновлення таких людей виникає і необхідність психологічної підготовки суспільства, зокрема дітей, до сприйняття цієї нової реальності та формування толерантного ставлення до кіборгів.

До початку роботи з дітьми педагоги мають передусім усвідомити концептуальні відмінності між поняттями «людина з інвалідністю» та «кіборг».

Кіборгізація людського тіла - це процес поєднання технологій та людського тіла задля відновлення, покращення або розширення його функціоналу. Сам термін «кіборгізація» був введений у науковий обіг у 90-х роках ХХ ст. Кевіном Ворвіком, британським ученим та інженером, який провів серію експерементів з імплантації електронних пристроїв у своє тіло для покращення власних фізичних та психологічних можливостей.

В Україні цей термін має власну історію. Слово «кіборги» українці часто використовують, згадуючи про захисників Донецького аеропорту. У вересні 2014 року це слово промовив невідомий проросійський бойовик, коли намагався пояснити, чому передові загони російського війська у всеозброєнні не здатні захопити аеропорт, який захищають кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю.

Нині в Україні почало з’являтися нове покоління кіборгів. Їх називають так не лише за силу духу та стійкість, а й з огляду на зовнішні прикмети – неймовірно технологічні роботизовані протези.

Кіборги – це люди, які мають роботизовані частини тіла, такі як протези чи імпланти. Ці частини можуть бути видні неозброєним оком або ж приховані всередині тіла.

Поняття «інвалідність» ширше, ніж «кіборгізація». Існує досить багато різновидів та груп інвалідності, пов’язаних із порушенням фізичних і розумових функцій людського організму, тоді як медичний напрям кіборгізації здебільшого орієнтований на людей, які втратили кінцівки або здатність пересуватися самостійно.

Сьогодні єдиним коректним терміном є «людина (особа) з інвалідністю».

Навіть якщо людина втратила кінцівку на війні, це не вирок – із роботизованим протезом вона може робити те, що й раніше, і навіть більше. Наприклад, піднімати більш важкі речі або згинати залізні дроти. Але набуття нових можливостей, як і в спорті, потребує попередньої підготовки та тренувань.

Як говорити з дошкільниками про кіборгів

Найперше варто пам’ятати, що ця тема досить широка, тому обмежитися лише одним заняттям або розмовою не вдасться. Необхідно розподілити на послідовні тематичні блоки. Це дасть дітям можливість засвоювати інформацію поступово.

Можна використати наступний орієнтовний перелік тематичних бесід:

Хто такі кіборги. Розкажіть дітям, хто такі кіборги. Наведіть приклади із мультфільмів чи книжок, як-от відомий персонаж коміксів Залізна людина. Досить часто діти цікавляться, чому кіборги стали кіборгами, їх також можуть зацікавити технічні аспекти. Найкраще – просто і доступно розповісти малечі про реалії українського життя.
Що таке протези. Покажіть дітям протез і розкажіть, як він улаштований. Поясніть, які види протезів існують, із чого вони складаються, як діють. Залежно від віку дітей можна використати малюнки, іграшки або відеоматеріали для демонстрації. Розкажіть про те. Як протези допомагають людям відновлювати здоров’я та брати активну участь у житті суспільства.
Усі люди різні. Поговоріть про те. Що всі люди належать до однієї великої родини. Зробіть акцент на тому, що саме відмінності роблять на цікавими та унікальними. Для цього заняття можна використати мультфільми на кшталт «Поза зором»; «Мотузки»; 2Подарунок», «Скарлетт» та ін.
Тварини та їхні особливості. Використовуйте зображення тварин або іграшки, які мають протези. Розкажіть, що такі девайси допомагають пухастим улюбленцям жити повноцінним життям, гратися і продовжують їхнє життя і колі родини. Наголосіть, що кожен може мати свої особливості. Це заняття допоможе дітям усвідомити важливість протезів та прийняти ідею різноманіття. Запропонуйте вихованцям створити малюнки про тварин, що мають певні особливості (це можуть бути персонажі відомих історій, або ви можете вигадати власних). Таке завдання дасть дітям можливість проявити творчість та співпереживання. А обговорення малюнків та придумування історій на їх основі допоможе навчитися сприймати інакшість як норму. Це сприятиме розвитку толерантного ставлення до різноманіття в довкіллі.
Допоможи другу/подрузі. Розповідайте історії про те, як діти можуть допомагати одне одному незалежно від того, які особливості притаманні кожному з них. Для наочності прив’яжіть дитині провідну руку до тіла м’яким шаликом і запропонуйте щось зробити іншою рукою, наприклад, перекласти горіхи з однієї миски в іншу, скласти щось із деталей конструктора тощо. Поговоріть із дітьми про те, що самотужки це зробити складно, після чого об’єднайте їх у пари і дайте можливість допомагати одне одному у виконанні завдань. По завершенні запропонуйте малечі разом поміркувати, як іще можна допомагати одне одному.
Надзвичайні звичайні речі. Поговоріть про те, що звичайні для нас речі можуть бути надзвичайними для людей із протезами. Наприклад, для дитини з протезом гра у футбол, танці. Малювання або будь – яка інша звичайна діяльність може стати викликом, а в разі успіху – неабияким досягненням. Особливо на перших етапах користування роботизованим протезом, поки дитина ще до нього не звикла. На цьому занятті можна обговорити, як різні протези допомагають людям виконувати «звичайні» дії.
Повсякденне життя кіборга. Використайте фото, щоб показати, як люди з протезами працюють чи навчаються, відпочивають і розважаються. Нехай діти побачать, що ці люди живуть повноцінним і цікавим життям, усвідомлять, що вміння та навички здатні долати фізичні обмеження. Звертайте увагу на те, що багато хто з кіборгів працює, навчається, розважається і робить усе те саме, що й інші люди. Такий підхід дає дітям змогу побачити реальне життя людей із протезами та сприяє розвитку толерантного і турботливого ставлення до них.
Історії успіху. Розповідайте історії про реальних людей, які мають протези або імпланти, але при цьому стали відомим, мають нагороди, наприклад про параолімпійців. Обговорення історій успіху покликане надихнути дітей та показати, що фізичні обмеження не заважають здійснювати мрії і навіть досягати значних успіхів у різних сферах життя.
Подяки. Можна заохочувати дітей створювати малюнки чи листівки для наших воїнів, дякувати їм за те, що захистили країну ціною свого здоров’я. В Україні нині діють понад 15 великих реабілітаційних центрів, де з радістю приймуть листівки – подяки, листи підтримки від дітей.

Практичні вправи:

Лялька з протезом. Створіть кілька паперових ляльок із різними протезами, для яких можна придумувати і малювати вбрання. Ляльку можна зшити з тканини, змайструвавши тверду частину (протез) із дроту чи дерева. Або ж виліпити з пластиліну. Використовуючи такі ляльки, що мають різні види протезів, можна розгортати рольові ігри та взаємодіяти із цими іграшками, відпрацьовуючи з дітьми різні ситуації, що можуть виникнути в повсякденному житті. Наприклад, лялька Оленка потрапила в аварію і тепер має протез ноги, , а лялька Оля запросила її на святкування свого дня народження. Які ігри Оля може запропонувати гостям, щоб Оленка могла взяти участь у кожній з них?
Парні розмальовки. Знайдіть в інтернеті розмальовки, де головними героями є персонажі з роботизованими частинами тіла, об’єднайте дітей в пари і запропонуйте їм спільно розмалювати один малюнок. Для цього вони мають домовитися, хто які частини розмальовуватиме, які кольори вони будуть використовувати, яке ім’я дадуть своєму кіборгу.
Гра «Лікарня». Потрібно розказати дітям, що процес реабілітації після встановлення протезу досить важкий. Він може вимагати багато часу. Адже людина має навчитися вправно користуватися протезом. Тут як у спорті: що більше тренуєшся, то краще вдається. Навчіть дітей кількох простих вправ або руханок, які могли б бути використані в реабілітаційному процесі, і починайте гру.
Винахідники протезів. Запропонуйте дітям уявити себе геніальними винахідниками і за допомогою пластиліну / деталей «Лего» придумати та сконструювати протези для іграшкових персонажів. Потім кожна дитина обов1язково має виступити із презентацією свого винаходу.
Казки про дружбу. Придумайте разом з дітьми казкового персонажа / персонажів, що має / мають роботизовані протези, і розповідайте дітям історії про його / її / їхні пригоди. Головна мета таких коротких історій – показати дітям, як різні персонажі стають друзями попри свої особливості ( і навіть завдяки їм).
Подорож у майбутнє. Посадіть дітей у коло і повідомте їм, що сьогодні вони за допомогою машини часу перенесуться в далеке майбутнє, у лабораторії, де розробляють протези (для цього треба тільки заплющити очі й дотримуватись інструкцій). Поросіть вихованців уважно все роздивитися, поговорити з головним інженером лабораторії, запитати, які протези в майбутньому будуть популярними, який вигляд вони матимуть тощо.

Через деякий час діти «повертаються додому». Потім усі «манрівники й мандрівниці в часі» мають розповісти, що вони бачили і про що дізналися в майбутньому. Під час обговорення важливо фокусуватися на тому, як технології можуть допомагати людям долати труднощі (зокрема пов’язані з інвалідністю), змінювати їхнє життя на краще.

Незручні запитання:

«Що з ним/нею не так?»

Діти бачать, що людина на вулиці має особливості, яких вони раніше не зустрічали. Саме тому вони цікавляться, що з цією людиною не так. Ваша відповідь може бути такою:

«З ним/ нею уже все добре. Найімовірніше, ця людина колись раніше зазнала травми, але пройшла процес реабілітації і тепер може пересуватися за допомогою сталевої кінцівки. Ми з тобою маємо ноги, щоб пересуватися, а він / вона – роботизований протез. Цей протез допомагає йому / їй дістатися, куди він / вона хоче. Ця сталева нога має крутий дизайн, еге ж?»

«Чому вони не можуть ходити?»

Якщо дитина звертає увагу на те, що хтось користується додатковими засобами для ходіння, такими як милиці, ходунки, палиця чи інше обладнання, якого вона, можливо, ніколи раніше не бачила, найкращий спосіб відповісти на її запитання – визначити, що всі люди різні:

«Так, ця людина рухається не так, як ми. Бачиш, у неї немає однієї ноги? Можливо, вона втратила ногу через хворобу, а може, через війну».

«Бачиш, як ця людина спритно пересувається за допомогою ходунків? Вони дають їй змогу міцно триматися на землі й ходити не падаючи».

«Ця людина має роботизований протез, який дає їй змогу вільно пересуватися без жодної сторонньої допомоги».

«Чи можна мені доторкнутися до його/її протеза?»

Насамперед варто наголосити, що треба поважати особисті кордони іншої людини і завжди запитувати дозволу. І пам’ятати, що інша людина не зобов’язана казати «так»:

«Ми не можемо робити все, що нам заманеться. Не можна торкатися когось без дозволу. От чи хотілося б тобі, щоб незнайомець підійшов і торкнувся твоєї руки чи ноги? Ми можемо спробувати підійти до кіборга і запитати дозволу на такі дії. Але пам’ятай, що він / вона може нам відмовити, і це нормально. Якщо ж він / вона дозволить це зробити, то ти маєш обов’язково подякувати».

«Чи інвалідність заразна?»

Інколи діти можуть фантазувати, що інвалідність – заразна хвороба, і через це бояться спілкуватися з людьми, які мають інвалідність. Поясніть, що дитина із церебральним паралічем або м’язовою дистрофією не хвора, і ви не хочете, аби ваш малюк думав, що може підхопити інвалідність. Або що коли він виросте, його руки чи ноги обов’язково мають замінити на сталеві кінцівки:

«Жодна інвалідність не заразна. Це не грип, який можна підхопити».

«Чи зможуть вони колись ходити/бачити/чути?»

Оскільки дуже часто в дитячих головах інвалідність асоціюється із хворобою, вони схильні думати, що її можна вилікувати. Саме тому й цікавляться способами лікування. Якщо в людини ампутована нога чи рука, скільки б її не жаліли чи не зверталися з проханнями до Бога, нова кінцівка в неї не виросте. Але якщо в людини проблеми із зором чи слухом, то в деяких випадках допомагає встановлення імплантів. Ваше пояснення дитині залежатиме від ситуації, наприклад:

«Я не знаю напевно, але припускаю, що ця людина наполегливо працює разом зі своїм лікарем, щою якнайшвидше почати жити повноцінним життям».

«Чи вміють вони керувати автомобілем?»/ «Чи є в них робота?»/ «Чи мають вони дітей?»

Якщо контакти вашої дитини з кіборгами обмежені, то їй може бути дуже цікаво дізнатися, який у них розпорядок дня, яким чином вони роблять звичайні для її дорослого оточення речі, чи є в них сім’ї та діти. Відповідь може бути такою:

«Так, люди з роботизованими протезами або у кріслах колісних користуються автомобілями, щоб дістатися до різних місць. У деяких із них машина може мати всередині дещо інший вигляд, ніж та, до якої ти звик/звикла, - це необхідно для того, щоб вони могли нею користуватися».

Правила поведінки

Можна

Цікавитися. Можна ставити запитання та цікавитися протезами, якщо робити це ввічливо та з повагою.
Допомагати. Можна пропонувати допомогу, якщо хтось її потребує. Та спочатку обов’язково варто запитати, чи потрібна цій людині допомога.
Дружити. Можна дружити з тими, хто відрізняється зовнішністю, цінностями або ідеями. Така дружба розширює кругозір і розвиває толерантність.
Підтримувати. Можна виражати підтримку (розуміння) людям із роботизованими протезами. Варто пояснити дітям, що дуже часто люди, які мають роботизовані протези, - це воїни, які відважно захищали нашу землю від загарбників. Під час бойових дій вони втратили частину тіла і тепер мають протез. Це великий подвиг, за який ми маємо бути вдячні. Навчіть дітей прикладати руку до серця і схиляти голову на знак поваги до воїнів ЗСУ.
Робити приємні сюрпризи. Можна робити приємні сюрпризи або подарунки для тих, хто користується протезами.
Гратися разом. Важливо, щоб діти могли гратися разом незалежно від того, носить хтось протез чи ні. Діти повинні знати про функціональні обмеження кіборгів та мати заздалегідь продуманий арсенал ігор, у які можна гратися з однолітками, що мають роботизовані протези.
Відзначати унікальність. Можна відзначити і поважати унікальність кожної людини. І робити це бажано через компліменти. Важливо знаходити щось гарне в кожній людині й не соромитися говорити про це вголос.
Учитися одне в одного. Люди можуть обмінюватися знаннями і навичками незалежно від їхнього віку чи фізичного стану.

Не можна

Витріщатися. Не можна пильно і довго роздивлятися людину з протезом. Це може викликати в кіборга ніяковість. Дітям слід пояснювати, що кіборг – це більше, ніж просто протез. Це насамперед людина, а протез – просто особливість, як блакитні очі, руде волосся чи темна шкіра.
Указувати пальцем на протези або дуже голосно акцентувати на них увагу. Це неввічливо. Привернути увагу дорослого (мами, тата чи виховательки) і висловити свої враження можна, але робити це слід тихо і непомітно.
Доторкатися без дозволу. Діти мають поважати особистий простір людини та утримуватися від доторків без її згоди.
Робити неприязні зауваження. Іноді діти можуть транслювати стереотипні уявлення та реакції, що побутують у їхньому оточенні, як – от жалість, страх, презирство, почуття провини або огида. Саме тому важливо пояснювати, що люди з роботизованими протезами – повноправні члени суспільства. А також що діти не повинні повторювати чиїсь слова чи поділяти чиєсь ставлення до таких людей. Їм варто навчитися самостійно приймати рішення, досліджувати ситуацію, можливо, познайомитися з людиною, яка користується роботизованим протезом, і сформувати власне ставлення до неї.
Робити неприємні жести, насміхатися. Це неприпустимо щодо будь – якої людини. Замість того, щоб бачити в будь – яких відмінностях привід для жартів чи насмішок, діти мають вчитися поважати та приймати кожну людину такою, якою вона є.

Розвиток толерантності до кіборгів у дітей – це не лише етична необхідність, а й ключовий аспект формування гармонійного суспільства. Навчити дітей поважати та приймати людей із роботизованими протезами означає інвестувати в майбутнє, де кожен має шанс на повноцінне життя незалежно від фізичних особливостей.

«Протидія булінгу в дитячому колективі»(консультація)

Булінг – це будь-яка агресивна поведінка однієї людини чи групи людей, які не є родичами жертви, що повторюється неодноразово або має очевидні передумови для повторення. Булінг– це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі. Булінг- це регулярна негативна поведінка одного працівника по відношенню до іншого або до цілої групи його колег, або однієї дитини до іншої. Він включає різні прискіпування через дрібниці, часто зовсім необґрунтовані, негативну оцінку роботи або відмова від будь-якої оцінки, прагнення ізолювати працівника або групи працівників від інших, розпускання брудних чуток. На наш погляд, всі ці визначення у повному обсязі виражають сутність булінгу, а висвітлюють лише деякі його аспекти. Ми прийшли до висновку, що булінгом можна вважати умисне, що не спрямоване на самозахист і не санкціоноване нормативно-правовими актами держави, тривале ( або таке, що повторюється) фізичне або психологічне насильство з боку індивіда або групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) до індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою. Булінг (bullying, від анг. Bully– хуліган, забіяка, задира, грубіян) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Визначають булінг як тривалий процес свідомого фізичного і /або психологічного жорстокого ставлення, з боку одної особи або окремої групи до інших.

Види булінгу: фізичний, вербальний, прихований.

Фізичний булінг проявляється у вигляді таких дій, як удари, підніжки, щипки. Цей вид насильства більш характерний для хлопчиків, які частіше схильні до прояву фізичної агресії.

Вербальний (психологічний): образи, погрози, непристойні епітети соціального, расистського, релігійного характеру або інші принизливі висловлювання щодо жертви.

Прихований булінг не завжди легко розпізнати. Це поширення пліток, брехня або звинувачення, спрямовані на те, щоб зруйнувати або похитнути соціальні зв’язки людини. Цей вид булінгу більш характерний для дівчат. Вважається, що вони оцінюють соціальні взаємини як пріоритетні, тому їх агресія більше спрямована на соціальне ізолювання жертви.

Незважаючи на різноманітність форм булінгу, всі вони мають загальні характерні риси:– упередженість і агресивність дій, спрямованих проти жертви;– дисбаланс статусів кривдника і жертви, який може проявлятися у різному соціальному становищі, фізичних, фізіологічних, фінансових можливостях, культурній, релігійній або расовій належності;– розуміння ймовірності повторення таких ситуацій;– гостра емоційна реакція жертви на прояви булінгу.

Типи булінгу пов’язані з соціальним статусом жертви: аутсайдерство вихованця у закладі дошкільної освіти проявляється актами насильства або цькування, а також її неприйняттям та ігноруванням.

Умілий провокатор постарається інтерпретувати негативно будь-яку реакцію. Якщо жертва залишиться пасивною, то буде звинувачена в небажанні відповідати. Якщо жертва відповість, то відповідь буде перекривлено і оголошено хамством або брехнею. Таким чином, створюється привід для нового обвинувачення. Наступного разу, під час зустрічі з жертвою, провокатор використовує привід знову, і жертва опиняється у пастці. Отже, механізмом втягування є провокація, особливо, якщо йдеться про фізичну форму цькування і вербальних переслідувань. Цей прийом може використовуватись і для обґрунтування ізоляції людини.

Ініціаторами цькування також можуть бути такі діти, які:

– мріють бути лідерами у групі;– бажають перебувати у центрі уваги;– впевнені у своїй перевазі над жертвою;– не визнають компромісів;– агресивні, які самостверджується у цькуванні жертви;

– мають слабкий рівень самоконтролю.

«Спільники» булерів найчастіше такі діти, які:

– бояться бути на місці жертви;

– цінують свої відносини з лідером;

– не вміють співпереживати і співчувати іншим;– не мають власної ініціативи;– сприймають цькування як розвагу;– мають жорстоких батьків;– виховуються у неблагополучних сім’ях й відчули насильство від старших членів родини.

Необхідно підкреслити, що будь-яка дитина може стати об’єктом для насильницьких дій. Також жертвами булінгу можуть стати діти, які:– вірять, що заслуговують ролі жертви, і пасивно очікують насильства від переслідувачів;– страждають від самотності;

– походять із соціально-неблагополучних сімей;– зазнають фізичного насильства вдома;– страждають від комплексу неповноцінності;– не вірять, що педагоги їх захистять;– не вважають себе значущою частиною свого колективу;

Діяльність щодо запобігання булінгу. Принципи організації роботи у закладі дошкільної освіти.

Психолого-педагогічна діяльність, спрямована на профілактику і подолання булінгу. Системності– робота організовується з урахуванням інтересів вихованців та залученням усіх учасників освітнього процесу: адміністрації, педагогів, вихованців.

Технології, правила, процедури і прийоми роботи з зупинення булінгу у освітньому закладі. Перший етап протидії насиллю у освятньому закладі – організація ефективної роботи вихователя, щодо запобігання булінгу. Другий етап– здійснення заходів, спрямованих безпосередньо проти булінга. Ці заходи реалізуються лише після успішного налагодження стосунків між вихователями та вихованцями.

Отже, робота з подоланню булінгу складається з: профілактичної роботи з вихованцями; співпраці з батьками; надання спеціальної допомоги учасникам булінгу. Однією з можливих форм роботи, що спрямована на профілактику насильства у освітньому закладі, може бути: арт-терапія, вивчення літературних творів, розгляд ілюстрацій, інсценування. Моделювання альтернативного варіанту розвитку подій.

Для профілактики булінгу можна використовувати літературні твори, де висвітлюються проблеми цькування або споріднені з ними. У процесі обговорення прочитаного серед вихованців виникає співпереживання і розуміння почуттів героїв. Для кожної вікової групи можна підібрати книжки, під час обговорення яких, вони зможуть ідентифікувати себе з героями, котрі відчувають страждання. В літературі на цю тему, часто є персонажі, які, незважаючи на небезпеку, що загрожує їм, відновлюють порядок і справедливість. Такий персонаж стає поруч з тим, кому погано, і разом вони протистоять несправедливості.

«Хто може стати жертвою булінгу?»

Булінг або цькування - це один з видів насильства. Це довготривалий і систематичний процес переслідування та приниження одного або кількох учнів іншим учнем або групою осіб. Насильницькі дії завдають шкоди фізичному та психічному здоров’ю трьох сторін процесу: жертві, нападнику та свідкам.

Метою булінгу є не лише вплинути на жертву, а й створити відповідну модель поведінки: начебто насильство є ефективним для досягнення життєвого успіху, завоювання авторитету.

Будь-хто може стати жертвою булінгу. Досить опинитися в слабкій позиції або перейти комусь дорогу. Проте в більшості випадків в категорію жертв потрапляють діти, які так чи інакше відрізняються від своїх однолітків: фізичними даними, успішністю в навчанні, матеріальним станом, чи навіть характером.

До такої категорії "інших дітей" свого часу однолітки віднесли й дівчину Тетяну, яка розповіла Фіртці свою історію пережитого шкільного булінгу.

Нині дівчині 23 роки, здавалось би, що все найгірше вже позаду, однак шкільні роки дівчина не може згадувати без сліз.

"Моя вина була в тому, що мати працювала у школі. З цього все й почалось: цькування, насміхання та ігнорування.

Бувало й таке, що з усього класу, який налічував 20 учнів, зі мною спілкувались дві людини. Діти дуже жорстокі, якщо зараз я відпустила цю ситуацію, то в малому віці мій ранок починався зі сліз та благання не відпускати мене в школу.

Мій клас не був дружнім, всі розрідились на декілька груп спілкування, зі мною не хотіли сидіти за партою, бо моя мати працює у школі. А це зі слів однокласників, незаслужені оцінки та багато привілеїв для мене.

Тетяна не була відмінницею, однак дуже старалась вчитись. Проте у спину постійно чула, що не заслуговує на чесно зароблені бали. Такі слова боляче ранили, відбирали бажання вчитися, ба більше, робили дитину агресивною й породжували ненависть до школи.

"Я ненавиділа свою школу, звинувачувала маму в тому, що відбувалось, адже чи не щодня переживати одні й ті самі емоції, було нестерпно. Останньою краплею стало шкільне свято, яке ми разом з класом повинні були готувати.

Однокласники все зробили за моєю спиною, домовляючись про всі деталі окремо від мене, так, щоб я про це не дізналась, ігнорувавши мене. Після цього в класі відбулась революція, вмішались вчителі, дирекція та відповідні органи, а я втомилась терпіти це й вирішила перевестися в іншу школу.

Це було найкращим рішенням, адже я потрапила в колектив дружніх, творчих та цікавих дітей, з якими в мене не виникало ніяких проблем, ми були справжньою сім'єю. Шкодувала тільки про одне, що не зробила цього раніше.

Сьогодні мені 23, все позаду, я не тримаю зла на дітей, з якими починала свій шлях навчання, однак не побажаю нікому пережити такі напружені шкільні роки. Раджу жертвам морального насильства не мовчати, не тримати в собі, не боятися звернутися за допомогою та не терпіти.

Це частково знищить вас в малолітньому віці, але загартує надалі. Потрібен тільки час, сили та терпіння. Пам'ятайте, ви не винні, якщо ви інакші", - каже Тетяна

Психологиня Валерія Худзіцька додає, також булінг може виражатись у фізичній агресії (штурхання, плювання, удари), сексуалізованому переслідуванні (підіймання спіднички, сексуалізовані образи, облапування), ізоляції та ігноруванні, словесних образах, кібербулінгу тощо.

"У випадках булінгу завжди присутній дисбаланс влади і сили між постраждалим учнем і його кривдниками.

Також фактором, який підтримує булінг є відсутність санкцій, відповідальності та покарання кривдників.

А основним мотивом кривдників є самоствердження та авторитет. Це власне основні джерела виникнення булінгу", - каже психологиня.

Окрім дисбалансу влади та відсутності відповідальності, як основних причин виникнення булінгу можна виокремити такі супутні причини:

нездорова і дисфункційна атмосфера в дитячому колективі;
низька включеність дорослих у стосунки між дітьми;
особистісні та сімейні обставини кривдника;
применшення або ігнорування проблеми булінгу у колективах;
поверхневе розв'язання учнівських проблем;
нездорова конкуренція і чітка ієрархічна структура дитячого колективу.

Здоровий конфлікт чи булінг: як визначити?

У здоровому конфлікті між дітьми завжди є причина, наприклад сварка хто з учнів краще знає предмет, конкуренція за друга, образа за розпускання пліток, перепалка через пошкоджену річ, конфлікт через спортивну гру тощо.

Булінг не передбачає об’єктивної причини, у цьому процесі завжди йдеться про самоствердження через приниження. І якщо в здоровому конфлікті учасники здебільшого рівні, в процесі булінгу завжди існує перевага сили на боці кривдників.

Зловживання, які можуть свідчити про ознаки булінгу

Ознаками булінгу у класі є атмосфера страху, недовіри, несвободи у своїх проявах в учнів, існування «нижчої касти учнів» і «вищої касти учнів», узгодження дій з учнями, які проявляють владу і видають своєрідні «дозволи» іншим учням, відсутність згуртованості, замовчування проблем, вимагання, крадіжки, висміювання тощо.

Як зрозуміти, що дитину цькують?

Найчастіше дитина стає замкнутою, заляканою, стриманою, відмовляється відвідувати школу, просить про переведення в інший навчальний заклад, перенаправляє агресію на інших, оскільки не може захиститись від кривдників, знижується самооцінка, знижується шкільна успішність і мотивація до навчання.

У дитини відсутні близькі друзі, або є один друг, з яким вони «одні проти всього світу». У дитини є синці, її речі та одяг часто знищені та пошкоджені, дитина не може пояснити, куди ділись кошти на обід або солодощі.

Батьки відзначають інші зміни в поведінці, яких раніше не було.

Як говорити про це з дитиною батькам і вчителям?

Надійним фактором у боротьбі з булінгом є формування довірливих, близьких і відкритих взаємин між дитиною і батьками, дитиною і вчителями. Де у дитини є можливість відверто розповісти, що відбувається і впевненість, що вона буде сприйнятою серйозно і може розраховувати на реальну допомогу і включення дорослих у цей процес.

Такі довірливі стосунки формуються довгий час, від раннього дитинства, тому цьому потрібно приділяти серйозну увагу, хочеться наголосити, що саме довіра, а не контроль.

Найважливіше, що потрібно знати батькам і педагогам, що постраждала дитина ні за яких умов не зможе самостійно справитись з булінгом і захиститись від нього. Оскільки в основі булінгу є дисбаланс влади й сили, то лише втручання дорослих може врівноважити цей дисбаланс.

Булінг - це насильство і правопорушення, якщо шкільний та батьківський колектив не можуть впоратись із цькуванням або учень серйозно постраждав, до справи залучається поліція.

Чи можна уникнути булінгу та як це зробити?

Якщо говорити про шкільне середовище, то зараз існує багато програм, які спрямовані на профілактику і протидію булінгу, варто їх впроваджувати та користуватись. Вони передбачають формування близькості й згуртованості між дітьми, відповідальність навіть за дрібні проступки, розвиток цінностей і етичних принципів у дітей, а також серйозне ставлення до дитячих проблем, на противагу формальному примиренню без справжнього вирішення суті проблеми.

Як поводитись дитині, яку цькують? Як відстояти себе?

Якщо говорити про постраждалу дитину, то її неможливо навчити уникнути булінгу, адже причина і відповідальність у кривдниках. Існує міф, що цькують лише якихось певних дітей - худорлявих, повних, низеньких, високих, рудих, незаможних.

Отож, це не так, якщо кривднику потрібний привід для цькування, він його знайде у будь-якій дитині. Тому дитина має мати сформовану впевненість, що може звернутись до дорослих, які допоможуть впоратись із булінгом, шляхом втручання в учнівські проблеми.

Куди звертатись дитині, яка переживає булінг?

Дитині варто звертатись одночасно до батьків і вчителів або шкільної психологічної служби. Або до тих осіб, кому більше довіряє. Тоді на рівні класу або школи відбувається розв'язання проблеми насилля. При потребі може бути також звернення до поліції або управління освіти.

Інколи проблеми намагаються замовчувати, для збереження репутації закладу, це діє на руку кривдникам, адже сприяє уникненню відповідальності.

Якщо у дитини немає можливості звернутись до батьків, вчителів чи шкільного психолога, дитина може самостійно звернутись на Національну гарячу лінію для дітей та молоді від організації Ла-Страда - 800-500-225 або 116-111.

Або перелік інших телефонів довіри:

Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);
Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;
Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;
Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;
Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 76;
Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;
Національна поліція України 102.